Карабах, не схожий на Донбас: 8 відповідей на запитання про нову війну на Кавказі

Кримінал, Новини, Політика

Що наразі відбувається у Нагірному Карабаху, яким є статус цього регіону і чи справедливі порівняння його ситуації з анексованим Росією Кримом чи окупованим Донбасом?

Про це інформує щоденна онлайн – газета Голос ІФ з посиланням на УП.

Ці питання активно обговорюються в Україні.

Увага до цих подій має підстави, адже повномасштабна війна, ризики якої є досить високими, здатна вплинути на всі країни регіону, не виключаючи й Україну.

Проте оцінка подій на Південному Кавказі в Україні часто має хибний ґрунт. Одна з найпоширеніших помилок – порівняння їх із конфліктом з РФ щодо Криму та Донбасу.

ЄвроПравда відповідає на ключові питання про ситуацію у Карабаху й навколо нього.

Що таке Нагірний Карабах?

11,5 тисяч квадратних кілометрів – майже як Закарпатська область. Та кількість населення, вдесятеро менша від Закарпаття – від 130 до 150 тисяч жителів, понад третина з яких живе у столиці, Степанакерті.

Такими є ключові параметри самопроголошеної “держави” Арцах, яку в Україні більше знають за радянською назвою Нагірний Карабах.

Жодна держава-член ООН не визнає її незалежності – вона має “дипломатичні відносини” лише із так само ніким не визнаними Абхазією, Південною Осетією та Придністров’ям.

 

Зелені контури – кордон Нагірного Карабаху за радянських часів.
Жовтим позначена азербайджанська територія, окупована Вірменією.
Темно-синім – частина Нагірного Карабаху, відвойована Азербайджаном.

(Тут і далі – натисніть на картинку, щоби проглянути її у великому розмірі)

Натомість увесь світ вважає Нагірний Карабах окупованою територією Азербайджану. А державою-окупантом, за офіційною позицією, є Вірменія. До того ж вже є рішення Європейського суду з прав людини, яке визнає, що вірменська влада “здійснює ефективний контроль” у Нагірному Карабаху.

Саме такої позиції дотримується й Україна.

І коли ви чуєте від посадовців, що Київ “підтримує територіальну цілісність Азербайджану”, то знайте – йдеться саме про Нагірний Карабах та прилеглі до нього райони, які азербайджанська влада не контролює.

При цьому Вірменія та Нагірний Карабах не мають спільного кордону – їх роз’єднують інші райони Азербайджану, через які проходить єдина автодорога між ними – так званий Лачинський коридор. Ці території також окуповані Вірменією. Загалом, за оцінками Баку, наразі окуповано близько 20% території країни.

Тобто це – давня азербайджанська земля, на яку напали вірмени? Чому?

На жаль, не все так просто. Легкої відповіді на це запитання немає – навіть на першу його частину.

Жодним чином не підважуючи той факт, що за міжнародним правом Карабах є частиною Азербайджану, треба визнати, що аргументи на користь того, щоби вважати цю землю своєю, мають обидва народи – і азербайджанський, і вірменський (підкреслимо, народи, а не держави). І конфлікт за неї має дуже глибоке коріння.

У давні часи Арцах був безумовно вірменським, і це не заперечити. Він входив ще до складу Великої Вірменії – держави, що існувала із ІІ ст. до н.е. до V ст. н.е. У подальші століття він був частиною інших держав, що об’єднували вірмен.

Ситуація змінилася з масовоим поселеннням тюрків у регіоні, яке зазвичай датують XVII ст (їх перша поява датована XI ст). Приблизно в цей час і з’являється назва Карабах (дослівно “чорний сад”) та утворюється Карабаське ханство, яке проіснувало до завоювання регіону Росією. У цей період регіон стає центром як азербайджанської, так і вірменської культур, однак більшість його населення все одно складають вірмени. На початку XX ст. вони становили близько 85% населення регіону.

Після розвалу Російської імперії мешканці Нагірного Карабаху вимагали приєднання регіону до Вірменії, та після тривалих вагань СРСР все ж вирішив включити Нагірний Карабах до складу Азербайджанської РСР. Вважають, що це рішення було обумовлене спробами завоювати довіру Туреччини (втім, без успіху).

Надалі, до розпаду СРСР, регіон лишався автономною областю у складі радянського Азербайджану, але зберіг вірменську більшість: за переписом 1989 року, у регіоні проживало 145,5 тис. вірмен та 42 тис. азербайджанців. Рух за приєднання регіону до Вірменії активізувався в останні роки існування Радянського Союзу, особливо після рішення Баку скасувати автономний статус регіону.

Далі були криваві погроми та етнічні чистки в обох республіках, а у 1991 році Арцах оголосив про своє відділення від Азербайджану та про незалежність.

Кордони невизнаної республіки скорегували бойові дії 1992-1994 років.

Азербайджан відвоював північну частину Нагірного Карабаху. Натомість Арцах та Вірменія взяли під контроль так званий “пояс безпеки” – сім гірських малонаселених районів Азербайджану (п’ять повністю та два частково). І хоча йдеться про велику за площею територію (близько 7,6 тис. км²), наразі там немає населених пунктів, вона використовується лише для забезпечення захисту Нагірного Карабаху.

Чому Карабах не можна порівнювати ані з Кримом, ані з Донбасом?

На відміну від анексованого Росією Криму та окупованого Донбасу, конфлікт у Карабаху не є штучним.

Криваві та масові етнічні конфлікти між азербайджанцями та вірменами – і не лише у Карабаху – відбуваються понад сто років. Серія етнічних чисток сталася на початку ХХ сторіччя (як це часто буває, кожна зі сторін звинувачує іншу), а після розвалу Російської імперії лише загострилися. Приклад подій того часу – Шушинська різанина 1920 року, під час якої було вбите усе вірменське населення нагірно-карабаського міста Шуша.

Це – головна причина, яка забирає можливість будь-якого порівняння із агресією Росії проти України. Натомість є певна (але далеко не повна) схожість карабаського конфлікту із Косовом, яке здобуло право на незалежність внаслідок масштабних воєнних злочинів з боку “метрополії”, Сербії.

Треба визнати, що Карабаська війна на початку 1990-х років супроводжувалася злочинами проти мирного населення з обох сторін конфлікту. Азербайджанське населення було змушене покинути як сам Карабах, так і території “поясу безпеки”, а в Азербайджані вбили або змусили виїхати усіх без винятку вірмен.

Нинішні молоді мешканці Арцаху не знають, якими є азербайджанці, бо не мали жодного шансу побачити їх наживо – але щиро їх ненавидять. Та ще більшою є ненависть до вірмен з іншого боку кордону.

Ще одна ключова відмінність – роль Росії у конфлікті.

Чи може Вірменія розраховувати на військову підтримку Росії?

На відміну від інших конфліктів на Кавказі, РФ не є ані зачинщиком, ані учасником конфлікту. Однак саме Москва має з нього найбільшу вигоду.

Небезпека поновлення війни з Азербайджаном робить Москву безальтернативним партнером Єревана. У Вірменії також розташована російська військова база – єдина на Південному Кавказі. Москва також може ставити Єревану геополітичні умови (свого часу – змусила відмовитися від майже готової до підписання Угоди про асоціацію з ЄС).

При цьому РФ підживлює гонку озброєнь на Кавказі – продає зброю Вірменії, але водночас виконує мільярдні контракти на продаж озброєння до Азербайджану.

Через це Кремль прагне підтримувати конфлікту у замороженому (чи “примороженому”) стані і не зацікавлений у його вирішенні ані на умовах Єревана (міжнародне визнання Арцаху чи його приєднання до Вірменії), ані на умовах Баку.

Тому нинішнє загострення Москві також не до вподоби. У тому числі – через те, що Вірменія чекає від неї підтримки.

Чи є шанс, що ці очікування справдяться?

Росія та Вірменія входять до ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку – російський аналог НАТО). Та є принципова деталь: гарантії ОДКБ поширюються лише на територію Вірменії і не стосуються Карабаху.

Вірменські дипломати, втім, не виключають звернення до організації. Наприклад, через те, що частина обстрілів (за їхніми словами) долітає до вірменської землі. Якщо таке звернення надійде, цей конфлікт стане першою перевіркою життєздатності ОДКБ.

Не факт, що ця організація витримає таку перевірку.

Що відбувається зараз? Хто відновив бойові дії?

Традиційно Вірменія та Азербайджан покладають одне на одного відповідальність за початок бойових дій, і те саме відбувається зараз.

Втім, є достатньо підстав припускати, що новий виток війни на Кавказі розпочав Азербайджан.

По-перше, теперішня лінія розмежування вигідна Вірменії, вона, на відміну від Азербайджану, не зацікавлена у її зміні.

По-друге, баланс сил у регіоні – явно не на користь Вірменії (про це ми детальніше розповімо нижче).

Це – далеко не перше загострення у Карабаху. Зазвичай бої тут тривають декілька днів, а далі конфлікт повертається у неактивну фазу.

Втім, зараз все інакше. Схоже, Азербайджан планував почати велику війну за Карабах.

Нинішній конфлікт суттєво відрізняється за масштабами протистояння. Бойові дії відбуваються не точково, а йдуть по всій лінії розмежування у Карабаху.

Вірменія вперше з 1990-х оголосила загальну мобілізацію (що, серед іншого, має суттєві економічні наслідки), а отже, оцінює нинішню загрозу як безпрецедентно високу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

За крок від великої війни: чим особливий новий конфлікт Вірменії та Азербайджану

Втім, чи будуть реалізовані ці наміри – не зрозуміло. Наразі видається, що наступ Азербайджану захлинувся – у Баку повідомили про повернення контролю над кількома невеликими селами на півдні Нагірного Карабаху, та й ця інформація непевна.

Загалом, повідомлення із зони бойових дій переповнені фейками.

Приміром, Азербайджан з перших днів заявляє про знищення “кількох тисяч” вірменських солдатів, а Вірменія та Карабах разом визнають смерть 128 військових.

Інший приклад украй сумнівної інформації – вірменські дипломати офіційно оголосили, що Туреччина вже відправила до Азербайджану 4 тисячі бойовиків з півночі Сирії, хоча перекидання такої значної кількості військ навряд чи могло лишитися непоміченим.

Саме через це світова спільнота наразі скептично ставиться також до заяв Єревана про те, що турецькі літаки вже беруть участь у бойових діях проти Вірменії. Хоча виключати це також навряд чи можливо. І у разі, якщо Туреччина увійде до конфлікту, це радикально змінить розклад сил.

Хто з противників сильніший? І якою є роль Туреччини?

Порівняння потенціалу ЗС Вірменії та Азербайджану – явно не на користь перших. Це є очікуваним, зважаючи на те, що Азербайджан, який експортує газ та нафту, має незрівнянно кращі фінансові можливості.

Дані дослідження The Military Balance 2020

ДАНІ ДОСЛІДЖЕННЯ THE MILITARY BALANCE 2020

Протягом багатьох років Азербайджан інвестував у купівлю нового озброєння суми, що дорівнювали або навіть перевищували увесь бюджет Вірменії.

Втім, недооцінювати вірменську армію також не варто.

Не дарма на початку 1990-х маленька Вірменія змогла отримати перемогу у карабаській війні.

 

ДАНІ ДОСЛІДЖЕННЯ THE MILITARY BALANCE 2020

Дані найавторитетнішого огляду військової міці різних армій світу – The Military Balance 2020 (цей огляд щороку готує британський аналітичний центр IISS) – cвідчать, що відставання не є аж настільки разючим.

Особливо якщо брати до уваги не лише “офіційну” вірменську армію, але й її відгалуження, так звану “армію Арцаху”, яку Вірменія оснащує радянською та російською бронетехнікою.

Приміром, кількість танків Вірменії та Азербайджану не надто і відмінна. Легших бронемашин у вірмен навіть більше (хоча у Азербайджану вони новіші).

Лише у небі Азербайджан має безумовну перевагу – але все одно складно говорити про потужні ВПС.

Але все може змінитися у разі безпосереднього втручання у конфлікт Туреччини, яка політично вже діє на боці Баку. Одна з найпотужніших армій НАТО здатна забезпечити таку перевагу сил на фронті, що зробить становище Вірменії близьким до катастрофічного.

Втім, цей варіант все ж видається малореальним – радше Анкара надаватиме Азербайджану лише обмежену та приховану допомогу.

Що поганого у допомозі Азербайджану? Він же воює за свою землю!

Як вже йшлося вище, увесь світ, включно з Україною, вважає Нагірний Карабах частиною Азербайджану. Але попри це, майже ніхто, крім Туреччини, не заявив про підтримку бойових дій, розпочатих (швидше за все) азербайджанською армією. І Україна також обмежилася обережною заявою, уникаючи слів, які можна сприйняти як підтримку азербайджанської операції.

Частково причиною цього є непроста історія конфлікту на Кавказі, про яку ми розповідали на початку цього тексту. Навіть попри те, що міжнародне право – на боці Азербайджану.

Але є також друга причина.

Світ розуміє, що силове відновлення контролю Азербайджану над Нагірним Карабахом призведе до гуманітарної катастрофи. Вірмени, які живуть у Нагірному Карабаху, будуть змушені безальтернативно залишити свою землю – і це не перебільшення. І, повторимо, це жодним чином не подібне до ситуації, яка є у Криму та на Донбасі.

Протягом останніх двох десятиріч азербайджанська влада та суспільство постійно давали приводи для критики на свою адресу через цілеспрямоване винищення пам’яток вірменської культури та репресії проти будь-кого, хто має навіть уявний зв’язок із Вірменією. Аж до фізичного знищення.

Тому не дивно, що нині армія Азербайджану цілеспрямовано обстрілює столицю Карабаху, Степанакерт (і це – не вірменська пропаганда, ці дані підтверджені також незалежними журналістами).

Усе це створило фон, який дозволяє припустити найгірші сценарії.

 

До того ж вони можуть відбутися за підтримки населення.

Ось показове фото, яке розійшлося азербайджанськими (а далі і вірменськими) медіа. На ньому азербайджанські будівельники тримають плакат “Бий по Ханкенді. Ми відбудуємо” (Ханкенді – азербайджанська назва Степанакерта).

Спадає на пам’ять абсолютно дика історія, що сталася у 2004 році в Будапешті. Тоді, під час міжнародних навчань, організованих НАТО, 26-річний азербайджанський офіцер Раміль Сафаров купив у місцевому магазині сокиру, щоби зарубати нею ровесника-вірменина Гургена Маргаряна, який спав у сусідній кімнаті військового готелю, де були розміщені учасники навчань. Злочинця зупинила поліція, коли він намагався виламати двері другої кімнати, де зупинився ще один вірменський офіцер.

Але вражає не так ця історія, як її розвиток.

На батьківщині, в Азербайджані, Раміль Сафаров став (і досі лишається) національним героєм. А президент Азербайджану Ільхам Алієв домовився з прем’єром Угорщини Віктором Орбаном, щоби вбивцю “перевели для відбування покарання” до азербайджанської в’язниці – і його звільнили прямо біля трапу літака.

Цю історію ми наводимо лише для того, щоби продемонструвати рівень ненависті до вірмен, який є у Азербайджані.

За цих умов неможливо виключити найгірших злочинів проти людяності, які можуть відбутися після повернення окупованого Карабаху.

А є хоч якийсь варіант вирішення конфлікту?

Найчастіше в контексті можливого компромісного рішення щодо Карабаху згадують так звані Мадридські принципи – підписаний 2007 року план дій із вирішення конфлікту, який на той момент принципово схвалювали і Вірменія, і Азербайджан.

За ним Азербайджану повертаються території “поясу безпеки”, за винятком Лачинського коридору, тобто дороги, що зв’язує Нагірний Карабах із Вірменією. Після цього влада Нагірного Карабаху отримує міжнародно визнаний, проте тимчасовий статус, а у регіон вводяться миротворчі сили.

Це дає можливість для повернення у Карабах усіх біженців, а згодом – проведення референдуму про майбутній статус регіону, результат якого має бути визнаний усіма сторонами конфлікту.

Та за 13 років від підписання цих принципів сторони ані на крок не наблизились до їх виконання.

У Баку, зокрема, кажуть, що чекають на безумовне звільнення “поясу безпеки”. У Єревані пояснюють, що не мають механізму збереження контролю за Лачинським коридором.

Але головною проблемою, схоже, є інше – тотальна недовіра сторін одна до одної, причому для цієї недовіри є вдосталь підстав.

У Вірменії є загальнонаціональний компроміс про неприпустимість будь-яких поступок Азербайджану. А підозри у готовності до таких поступок здатні зруйнувати кар’єру будь-якому політику. А ставлення Азербайджану до Вірменії детально описане вище.

Рецепту виходу з цього глухого кута наразі немає ні в кого.

Тож Україні та й пересічним українцям, що роблять висновки про ці події, необхідно зважати на дуже непросту ситуацію, що склалася на Кавказі.

Автори: Юрій Панченко, Сергій Сидоренко,

редактори “Європейської правди”

Ми у соціальних мережах. Підписуйтесь в групи Facebok: Голос.if.ua, Голос Прикарпаття, Голос Івано-Франківська, Новини Івано-Франківська та Туристичні Карпати. Дізнавайтесь новини м. Івано-Франківська та області першими.