Обмовка “за Фройдом” – приховане бажання чи просто помилка?

Чи свідчать насправді наші словесні обмовки про дещо більше, ніж банальну запинку, про це повідомляє Голос.if.ua.

1988 року тодішній віце-президент США Джордж Буш-молодший виступав у прямому ефірі на радіо в Айдахо.

Розповідаючи про реформи в аграрній політиці, Буш обмовився і замість “ми мали певні невдачі (setbacks)”, сказав “ми мали секс”.

Політична кар’єра Джорджа Буша-молодшого вже давно стала надбанням історії, але про його епічну обмовку й досі пам’ятають.

Так, обмовка “за Фройдом”. Є дещо, що ви хочете сказати, дещо, про що краще мовчати, і те, що не можна вимовляти в жодному разі. Саме це останнє випадково й виривається з ваших вуст. Найбільший кошмар кожного оратора. Чому ці обмовки трапляються так часто? І чи мають вони насправді якийсь прихований сенс?

Засновник психоаналізу Зигмунд Фройд вважав, що для розуміння проблеми не достатньо вислухати, що говорять пацієнти. Cправжні бажання, на його думку, можна зрозуміти, звертаючи увагу на випадкові обмовки або інші “натяки” підсвідомості.

“Парапраксіси”, як називають ці похибки психоаналітики, можуть виявити заборонені пориви – сексуальні бажання або нецензурні вислови, які зазвичай ми ховаємо глибоко в підсвідомість. Помилки мови – зовсім не випадкові, це – загадки, які потрібно розшифровувати.

Втім, є одна проблема: обмовки “за Фройдом”, як і більшість інших його ідей, перевірити надзвичайно складно. Зигмунд Фройд, безперечно, – видатний вчений, але, на думку багатьох сучасних психологів, лінгвістів і нейробіологів, він помилявся майже в кожній своїй ідеї. Чи помилявся він також й з приводу обмовок?

Чому ми маємо на увазі одне, а говоримо інше?

Одне старе, втім винахідливе дослідження спробувало це з’ясувати за допомогою сексу та електроструму. В експерименті взяли участь гетеросексуальні чоловіки, яких поділили на три групи. Дві з них привітав професор похилого віку, тоді як у третю групу направили молоду і привабливу асистентку, одягнену в дуже коротку спідницю та прозору блузку.

Учасникам запропонували мовчки і швидко прочитати список із пар слів, на перший погляд, не пов’язаних одне з одним (“суд – бруд” чи “дах – жах”). Насправді, ці слова були так званими “спунеризмами”, тобто такими, які викликають ненавмисну перестановку початкових звуків часто з комічним ефектом (наприклад, “перепонні барабанки” замість “барабанні перепонки”).

Назва походить від імені англійського філософа Вільяма Спунера, який прославився подібними обмовками.

Під час експерименту учасників випадково викликали за допомогою електричного сигналу, після чого вони мали прочитати чергову пару слів вголос. Як міг би передбачити Фройд, в присутності привабливої лаборантки учасники частіше плутали слова, в результаті чого з’являлись обмовки типу fast passion (“швидка пристрасть”) замість past fashion (“минула мода”) або happy sex “щасливий секс” замість sappy hex).

Тим часом учасникам у третій групі до пальців підключили електроди. “Ми сказали хлопцям – це було, звичайно, брехня – що у 70% випадків їх може вдарити струмом”, – пояснює Майкл Мотлі, психолог із Каліфорнійського університету в Дейвісі, а також співавтор дослідження.

Утім, випробувані обмовлялися й в цій групі. Після цього дослідники виміряли рівень сексуальної тривожності учасників. Всупереч очікуванням, учені виявили, що найбільшу кількість обмовок із сексуальним підтекстом зробили саме ті піддослідні, хто мав найвищий рівень страху перед сексуальними бажаннями. Цікаво, чому?

Сексапільний вигляд асистентки змусив деяких випробуваних зробити обмовки

Намагаючись приховати свої пориви, чоловіки, вочевидь, ставали жертвами “ефекту білого ведмедя”, вперше описаного російським письменником Ф. М. Достоєвським. Спробуйте не думати про щось, приміром, секс або білого ведмедя, і всі ваші думки почнуть крутитися навколо цього.

На цьому заснована й популярна гра, учасників якої змушують не думати про саму гру. Щойно ця думка проникає у вашу свідомість, ви програєте і повинні вголос зізнатися в цьому. А це змушує програти всіх навколо вас. А як виграти в цю гру, поки що ніхто не додумався.

Ще в 1980-і роки психолог Деніел Вегнер припустив, що головною причиною обмовок “за Фройдом” є спроба уникнути їх. Згідно з його теорією, наша підсвідомість намагається фільтрувати думки, щоб випадково не збовкнути наших потаємних бажань. Але коли підступна думка виникає, за іронією долі, вона потрапляє в нашу свідомість, змушуючи нас постійно думати про це.

І тоді це лише питання часу, коли вона прозвучить. “Коли ми про щось думаємо, наш мозок підбирає відповідні слова, щоб ми могли скористуватись ними, щойно ми забажаємо висловитись”, – пояснює Мотлі. З огляду на кількість варіантів, слово, яке ми в кінцевому підсумку обираємо, може бути досить показовим.

Чим глибше ми намагаємося приховати думку, тим більша ймовірність, що вона спливатиме в свідомості

В іншому експерименті з виміряння рівня сексуального збудження Мотлі попросив учасників завершити речення: “Старий горець тримав самогон у великих…”. По значенню тут підходить багато слів – “жбани”, “діжки”, “фляжки” та інші.

Тим не менш, ті учасники, хто знаходив асистентку привабливою, помітно частіше завершували речення словом “кухлі” (jugs, окрім свого основного значення, на американському сленгу також означає “жіночі груди”. – Ред.). Вочевидь, дещо подібне відбувається й з обмовками, вважає вчений.

Замість “ти у гарній формі” (you’re very fit) ми можемо сказати знайомому в тренажерній залі “ти дуже товстий” (you’re very fat), на важливій зустрічі ляпнути “порнографія” замість “фотографія” або назвати ім’я колишнього під час сексу. Все це – випадки підсвідомого саботажу, які трапляються тим частіше, чим менш впевнено ми себе відчуваємо.

Втім, ця теорія влаштовувала не всіх. Серед її опонентів – найсуворішій критик Фройда, австрійський лінгвіст Рудольф Мерінгер, який працював у Віденському університеті наприкінці XIX століття. Мерінгер зібрав, систематизував і проаналізував тисячі словесних обмовок, які пролунали переважно в його обідніх розмовах із колегами.

Вчений дійшов висновку, що всі ці обмовки є втручанням інших мовних звуків, а не прихованого змісту. З цим погоджується психолінгвіст Роб Гартсвікер з Університету Гента, який впевнений, що більшість помилок є абсолютно безневинними.

Те, що здається обмовкою “за Фройдом”, часто є простим плутанням схожих слів

Згадаймо інший “епік фейл” у прямому ефірі, коли журналіст Джим Нойті з BBC Radio 4 в програмі Today, згадуючи тодішнього міністра культури Джеремі Ханта, випадково замінив першу літеру його прізвища на “к” (англійською це надзвичайно грубе лайливе слово. – Ред.).

На перший погляд, класичний приклад обмовки “за Фройдом”. Хоча, насправді, ця помилка лише відбиває процеси народження мовлення в мозку, а не ставлення журналіста до політика.

Це результат того, як мозок добуває із пам’яті слова, потрібні для висловлення думки. Спочатку вони обираються із мережі слів, близьких за значенням та змістом, так пам’ять видає асоціацію “культура – Хант”. Потім мозок обирає потрібні звуки для вимови слова, саме на цьому етапі приголосні можуть сплутатись.

“Це дуже типова помилка, на яку Фройд зовсім не звернув уваги”, – додає Роб Гартсвікер. До того ж, як зазначив тоді співведучий програми, призначити на пост міністра культури людину із прізвищем Хант, є вкрай необачним.

Попри те, що потрапити в таку словесну пастку доволі легко, за день ми можемо невірно вимовити лише близько 22 слова з понад 15 тисяч, які ми в середньому говоримо. Сканування мозку показали, що обмовки зазвичай трапляються, коли ми проговорюємо речення у “внутрішньому мовленні”, і більшість з них ми встигаємо виправити, перш ніж вимовляємо їх вголос.

Деякі психоаналітики дотримуються фройдистської теорії про те, що обмовки відкривають таємниці нашої підсвідомості

“В результаті ми говоримо без помилок, але хвилі мозкової активності демонструють, що подумки ми таки зробили заборонену обмовку”, – пояснює Гартсвікер.

Словесні обмовки трапляються частіше, коли ми гірше зосереджені або наш внутрішній “коректор” не працює належним чином – коли ми нервуємо, втомлені, в стані алкогольного сп’яніння або коли ми старіємо. Вірогідність обмовитись також підвищується, коли ми говоримо надто швидко.

Отже, словесні обмовки свідчать переважно про те, як формується мовлення в мозку, і іноді про те, що ми обмірковуємо в даний момент. Але чи відкривають вони насправді наші підсвідомі таємні бажання – це велике питання.

Деякі психоаналітики, як приміром, Розін Перелберг з Університетського коледжу Лондона впевнена, що вони мають важливе значення. “Ми зазвичай не сприймаємо їх серйозно, але вони здатні виявити те, про що людина свідомо не хотіла би говорити”, – відзначає вчена.

Вона згадує свого недавнього пацієнта, обмовка якого виявила підсвідому тривогу, що він може жорстоко ставитись до своєї майбутньої дитини (чоловік сказав “бити” замість “пити”).

Дослідники Гартсвікер і Мотлі скептично ставляться до цього. “Напевно, такі обмовки можуть існувати, але вважати, що всі мовленнєві помилки свідчать про дещо приховане, надто нерозважливо”, – додали вони.

Отже, чи була обмовка Джорджа Буша “за Фройдом”, ми, схоже, ніколи не дізнаємось. Але, вочевидь, він мав на увазі копуляцію… тобто, вибачте, кооперацію.