Від палацу до свинарника. Історія садиби Рея на Рогатинщині (відео+фото)

На Рогатинщині понад десятиліття не можуть вирішити долю архітектурної пам’ятки національного значення кінця ХІХ століття – садиби Рея.

Палацова споруда в еклектичному стилі занепадає через відсутність фінансування, про це інформує щоденна онлайн – газета Голос ІФ з посиланням на Суспільне Карпати.

Десять років палац намагалася привести до ладу Українська православна церква Київського патріархату. Зрештою, у 2008-му році архітектурну пам’ятку національного значення продали з аукціону приватному підприємцю.

Станом на сьогодні будівля, зведення якої завершили у 1882-му році, та прилеглі території занедбані та захаращені, а ставки висохли. Споруду, яку звів львівський архітектор Юліан Захаревич, за часів радянської влади використовували як свинарник. У 1955-му році в будівлі розташувалася психіатрична лікарня. Згодом нею користувалися студенти Рогатинського зооветеринарного комплексу, потім там був жіночий монастир. У 1996-му році палац передали у користування Православній церкві Київського патріархату, а в 2005-му – у його власність. За три роки його продали у приватні руки.

Володимир Марунчак народився і виріс у селі Приозерне (раніше – Псари). Змалку бігав у садибу на екскурсії. Пригадує, що на подвір’ї ріс старовинний платан. Дерева вже кілька років немає. Володимир каже, у 2008-2009 роках до села приїжджав нащадок роду Реїв.

Володимир Марунчак

“Приїжджав сюди Марцель Рей – праправнук того Рея, що тут проживав. Він хотів тут зробити центр міжнародних зв’язків діаспори. Я вважаю, що то була б перспектива для всього району. Але з якихось певних причин не змогли віддати. Але й він не хотів, щоб віддали. Хотів спільно із сільською чи районною адміністрацією зробити такий центр міжнародних зв’язків”, – розповідає голова Дегівської сільської ради Володимир Марунчак.

У 2010-му році в будівлі перекрили дах, який протікав. Не чіпали лише шпиль над вежею при парадному вході – там покрівля “рідна”. Володимир каже, що серце болить дивитися на руйнацію такої величі. Чоловік обійшов державні установи з проханнями допомогти. Зрештою з’ясував, що будівлю викупив англієць на ім’я Джеймс. З ним він і зустрівся у 2016-му.

“Він говорив, що до Євро-2012 хотів зробити тут готель міжнародного значення. Я його ще спитав: “Хто туди поїде, тут села?”. А він пояснив, що в цьому місці, де сходяться Тернопільська, Івано-Франківська та Львівська області, якраз в центрі, то якщо буде нанесено на карті – то поїдуть. Я, в принципі, згідний з тим. Якщо зробити прекрасно та ще й в такому будинку, то поїдуть. Згодом він пояснював, що не встиг, бо в нього наче в п’яти країнах готельний бізнес. І він не встигав до Євро-2012, а потім закинув ту справу”, – переповідає Володимир Марунчак.

Вціліла і в’їзна брама до маєтку нащадків Потоцьких. Щоправда, частина вежі вже завалилася. Решта приміщень теж руйнується. В’їзну арку замурували у 1970-му, адже планували встановити тут пам’ятник Леніну.

Начальник державного наукового-реставраційного управління області у 1993-2003 роках Василь Романець каже, що на початку незалежності домігся з колегами, аби будівлю залишила психіатрична лікарня. Були плани створити тут навчальний заклад. Зрештою це рішення призвело до занепаду пам’ятки архітектури.

“На початку нашою незалежності ми, депутати обласної ради, радилися: “А давайте там для пластунів зробимо, щоб наше майбутнє там виховувати”. Дуже страшно ми воювали. Мені доводилося навіть рахувати кількість психічних ліжок на область, і що вони не відповідають тим нормативам (як відомо, за Союзу їхню кількість перевищували). І таким чином, через сесію, ми добилися – лікарня звідти забралася. Це було великою моєю помилкою, бо поки була лікарня – хоч якось зберігалося”, – пригадує Василь Романець.

Начальник обласного управління культури, національностей та релігій Володимир Федорак пояснює, що поки будівля у приватній власності, проводити будь-які роботи та втілювати проєкти влада не може. Пригадує, що ще в 2005-му році до управління культури і туризму зверталися жителі з проханням дозволити продаж будівлі. Область відмовила і направила лист до Мінкульту з проханням заборонити угоду. Будівлю все ж таки продали на аукціоні за 350 тисяч гривень, а власник і досі не підписав з управлінням необхідні документи.

“Станом на третє грудня 2020-го року до нас ніхто не звернувся з клопотанням укласти охоронний договір. А власник зобов’язаний це зробити відповідно до чинного законодавства. Ми давали відповіді-листи і в прокуратуру області. Ми давали відповідну інформацію в цьому році в Міністерство культури й інформаційної політики України. Позиція Івано-Франківської облдержадміністрації і фахівців охорони культурної спадщини – такі об’єкти треба рятувати. Але якщо він перебуває в приватній власності, а не у державній – цим мають займатися відповідні структури”, – каже Федорак.

Володимир Федорак

Виставити садибу Рея на аукціон зараз неможливо, тому що будівля перебуває в приватній власності фізичної особи. Водночас голова благодійного фонду “Спадщина.UA” Ганна Гаврилів каже, що перемовини щодо продажу та облаштування будівлі і території тривають два місяці. Виникають складнощі через те, що теперішній власник будівлі перебуває за кордоном і не може зараз працювати в Україні з потенційними покупцями.

“Але власник згідний цей об’єкт продати комусь іншому, оскільки його плани, які він мав при купівлі, не справдилися. І зараз ми шукаємо покупця. Є потенційний – зараз ведуться переговори щодо ціни і обдумування, яким може бути застосування цього об’єкта, щоб він міг вижити і бути самоокупним”, – розповідає Ганна Гаврилів.

За її словами, в України є два позитивні приклади, коли пам’ятки архітектури є приватною власністю. Це, зокрема, замок у Підгірцях (Стрийський район) та замок Радомисль на Київщині. Тут максимально зберегли вигляд споруд, які приносять зараз дохід.

Не забудьте підписатися на наш YouTube канал Голос ІФ, дізнавайтеся новини м.Івано-Франківська та області першими!