Дім-прихисток, боївка та пам’ять: як прикарпатка береже батьківську хату (відео+фото)

Надія Костіна береже родинну хату у селі Луковець-Журівський, в яку у 1945 році оселилася її бабуся. Її вимушено переселили із прикордонних територій до УРСР.

Про це повідомляє щоденна онлайн-газета Голос ІФ з посиланням на Суспільне Карпати.

Село розташоване на межі Івано-Франківської та Львівської областей.

До цього з хати виселили поляків. Онука розповіла історію своєї родини.

Дім, в якому в 1945 році оселилася Катерина Наконечна

У 1939 році в селі Луковець-Журівський проживало 1 180 поляків. У 40-х роках ситуація змінилася. Станом на 2001 рік тут проживало 332 українці.

Світлини з архіву Надії Костіної

“Ось моя бабуся Катерина. З Надсяння, така гарна з колежанками. Це — стрій такий. Баба розказувала так. Привезли їх у Ходорів, і вони йшли лісами. А баба мала дитину — мою маму. Мамі було 4 рочки. Хоча ніхто не казав, що доконечно вони їдуть на постійно, всі їхали тимчасово”, – розповідає Надія Костіна.

Надія Костіна в батьківські хаті

Катерина Наконечна привезла із собою образ, одяг, побутові, речі, які онука береже досі. Сьогодні хатина просідає і можна легко доторкнутися рукою до стелі. Колись хата була схроном для повстанців.

Катерина Наконечна

У 40-х роках бабуся Катерина не побоялася і переховувала Ганну Левенець – дружину провідника ОУН під псевдо “Кармелюк”. Так познайомилися їхні діти, одружилися. А в них народилися свої троє, одна з яких – Надія.

Андрій Левенець псевдо “Кармелюк”

“Кармелюка — знищили, і трупи, їх було  троє, повстанців, поклали, і мали люди загиблих впізнавати. Їх роздягнули догола для того, щоб познущатися ще більше. І якщо люди впізнавали, плакали, то вже ті люди додому не поверталися”, – говорить онука.

У селі пам’ятають, що після смерті “Кармелюка” у 1947 році  його 80-літню  матір вивезли у Сибір. На той час за Україну загинули три її сини.

“Від того аж до смертної години Катерина Левенець так жодного разу і не зняла з голови чорної хустини…” — каже Надія Костіна про свою прабабусю.

Перший зліва — Андрій Левенець з сім’єю

Надія береже стару хату, а з нею — пам’ять, своїх родичів, сім’ї через вишитий одяг, старовинні ікони та документи.

У хатині збережені стареньі образи, речі, які бабуся привезла з села Сосниця (тепер Польща)

Жінка продовжує розповідати про те, яким було життя її предків.