На руїнах Луганського аеропорту: 5-й рік окупації Переможного, подвиг місцевих і помста бойовиків
Кілька місяців у повній облозі. Луганський аеропорт став однією з найгарячіших точок війни на Донбасі. Українські десантники обороняли цей стратегічний об’єкт аж до того моменту, коли супротивник масованими обстрілами не зруйнував усе. Оборонцям активно допомагали місцеві – луганці і жителі села Переможне. Що з ними сталося, коли прийшли проросійські бойовики? Як живе село тепер в окупації? інформує Голос.if.ua
Дорога до Луганського аеропорту
«Снаряди правильні. Чесно віджаті в української армії снаряди, хехехе!», – зловтішалися бойовики.
У повному оточенні, в тилу бойовиків, все літо 2014 року українські десантники обороняли цей стратегічний об’єкт. Під щільним вогнем військові медики навіть оперували поранених.
Залишили аеропорт у ніч на 1 вересня, коли в результаті постійних обстрілів всі будівлі були повністю зруйновані.
Луганський аеропорт, 2009 рік
«Просто нічого не залишилося. Була купа металу, попелу», – пригадують українські військові.
Тепер незаконне угруповання «ЛНР» щороку відзначає захоплення аеропорту як власну перемогу. Але мало хто знає: з перших днів захисникам Луганського аеропорту під українськими прапорами допомагали самі луганці.
«Коли тільки заїхала 80 бригада в Луганський аеропорт, коли ще не відбувалися бойові дії – була перша моя поїздка. Ми тоді поки тільки налагоджували контакт. Військові ставилися до жителів луганської області насторожено. Тому наше завдання було – приїхати, познайомитися, домовитися, дізнатися, що потрібно», – розповідає координатор Української Гельсінської спілки зі прав людини Олексій Біда.
Луганський аеропорт, 2009 рік
«Просто нічого не залишилося. Була купа металу, попелу», – пригадують українські військові.
Тепер незаконне угруповання «ЛНР» щороку відзначає захоплення аеропорту як власну перемогу. Але мало хто знає: з перших днів захисникам Луганського аеропорту під українськими прапорами допомагали самі луганці.
«Коли тільки заїхала 80 бригада в Луганський аеропорт, коли ще не відбувалися бойові дії – була перша моя поїздка. Ми тоді поки тільки налагоджували контакт. Військові ставилися до жителів луганської області насторожено. Тому наше завдання було – приїхати, познайомитися, домовитися, дізнатися, що потрібно», – розповідає координатор Української Гельсінської спілки зі прав людини Олексій Біда.
Із волонтером Олексієм Бідою познайомилися ще в квітні 2014-го. Він і його соратники по луганському Євромайдану збирали і відвозили українським військовим продовольство і одяг – в тоді ще цілий луганський аеропорт.
Олексій Біда розповідає: все літо українським десантникам активно допомагали жителі маленького села Переможне, розташованого з південного боку злітної смуги.
Підтримувані Росією бойовики вчинили жорстоку розправу у селі відразу ж після захоплення.
«Після просто приїхала група, і пройшла зачистка по селу. Але в силу того, що вони зайшли в першу хату і вбили там чотирьох чоловік – інші встигли зреагувати, розбігтися по сусідах, по городах. Їх не знайшли. Убили чотирьох чоловік з родини Бочневичів і подружжя Кулішів», – свідить Олексій Біда.
Олену Куліш, відому луганську радіоведучу, і її чоловіка бойовики розстріляли відразу після арешту. Олексій Біда встиг виїхати з Луганська, і тепер – у складі Гельсінської спілки з прав людини – документує злочини бойовиків.
Родина Кулішів, яких розстріляли бойовики
«По суті, це була перша справа за фактом вбивства цивільних у збройному конфлікті, подана до Європейського суду з прав людини», – каже Біда.
«Донбас.Реалії» побували в багатостраждальному селі Переможне. Наслідки страшних боїв п’ятирічної давнини тут видно неозброєним оком. Та й місцеві, зі зрозумілих причин, бояться говорити.
– Яке життя в селищі після війни?
– Не буду казати! – відрізала літня жінка.
– Чому?
– Та навіщо воно мені треба.
Жителька села Переможного
Окуповане Переможне – село з багатою українською історією. Після Другої світової сюди зі східної Польщі депортували україномовних лемків.
Пам’ятний знак із переліком сіл, з яких в Переможне переселили предків місцевих жителів – тепер повалений і розбитий.
Тепер теж багато хто був змушений виїхати з напівзруйнованого селища.
«Тут народу вистачає. Але, в принципі, звичайно, менше стало. Багато хто поїхав, мабуть, ті, хто незадоволені «народною республікою», я так думаю», – каже місцевий житель.
Село Переможне: п’ятий рік в окупації
Характерна лемківська вишивка збереглася тут у маленькій церкві. Єдиний сільський священик отець Георгій молиться на самоті.
Храм в селі Переможному
Чимало парафіян – пішли з життя.
– Чи вірите ви, що ваш селище повернеться до попереднього життя?
– Так навряд чи. Ми поміччю увесь час був аеропорт. Все зруйновано, роботи немає, – каже священик.
Міцевий священик
Жаль через знищення бойовиками аеропорту об’єднує усіх жителів Переможного – незалежно від політичних поглядів.
– Одні люди похилого віку залишилися, ось і все. А молоді немає. Немає аеропорту! Що таке, без роботи.
– А багато людей там працювало?
– О, все село. Сім’ями працювали.
Люди не знають на кого і на що їм сподіватися. Хіба на вищі сили!
«Якщо нам не допоможуть «зверху», так воно і залишиться: занедбане селище. Але сподіваємося на краще!» – каже місцевий священник.
П’ятий рік Переможне живе в окупації проросійських бойовиків, фактично, на руїнах аеропорту. Але пам’ять про опір українців із маленького села під Луганськом – так просто не знищити.