Зеленський дуже здивував. Головне з інтерв’ю з новим начальником Генштабу Русланом Хомчаком

Новини, Політика

Призначений на посаду начальника Генштабу одним з перших указів президента Володимира Зеленського Руслан Хомчак дав інтерв’ю УНІАН.

Наводимо його головні заяви.

Про президента Володимира Зеленського: Познайомився з сьогоднішнім президентом після його перемоги у другому турі. Це було просто спілкування. Спілкувалися українською мовою. Президент мене вивчав, розпитував про Іловайськ. Потім ми поспілкувались про те, яку посаду я займаю, ким я був. Я був дуже здивований, тому що він ставив питання з розумінням справи.

 Про військових, які не віддали честь Володимиру Зеленському: У тому, що дехто не віддав військове вітання президенту, я не бачу ніякого подвійного дна. Я чудово знаю генерала Луньова (командувач Силами специальных операций Ігор Луньов — ред). Можливо, перехвилювався. Ніякого демаршу немає, в цьому я впевнений. Він професіонал, військовий, він не політик і в політику не влазить.

Про зміни в армії: Цілі знімати усіх з посад у мене немає. У мене немає кумів, друзів, яких я хочу кудись поставити. Сьогодні, на жаль, черги в армію немає, а вона повинна бути. Сьогодні відношення суспільства та влади до армії набагато краще, але люди не йдуть, значить є проблема. Вивчаємо проблему, будемо змінювати цю ситуацію.

Про Іловайськ: Про події в Іловайську я знаю більше за всіх. Я був людиною, яка бачила це все. Я знаю, кому які задачі ставилися, хто кому доповідав, хто кому що говорив. Я виконував наказ керівництва. Були посадові особи і всі виконувати свої задачі. Хто і як виконував — відповідь на це дасть слідство. Ця кримінальна справа таємна, тому я не даю ніяких інтерв’ю. Для мене той бій не закінчився, тому що досі невідома доля багатьох, хто пропав безвісти… Я зробив все, що міг зробити. Напевно, головна моя проблема в тому, що я залишився живим. Я мав таку саму можливість загинути, як і всі, тому мені не соромно. Тоді наявність генерала там (в Іловайську, — ред.) була елементом стримування для бійців. У нас було багато «пропозицій» з іншого боку. Але коли мені був запропонований «вибір» залишити добровольчі батальйони, а вийти військовим з технікою, ми на таке не пішли. Залишилися всі разом. І коли потім запропонували залишити зброю і піти без зброї, теж ніхто не пішов.
Про те, як виходив з Іловайська: Ми вийшли з Іловайська у безпечну зону в місто Комсомольськ десь 4−5 ранку 31 серпня. Я зв’язався з керівником АТО, генералом Муженком по телефону і сказав, щоб прислали вертоліт, бо у нас поранені. Наша група складалася з 14 людей, ми з собою тягли бійця тяжко пораненого в плече. Після виходу нас вивезли в Стару Ласпу, туди підходила перша бригада оперативного призначення Нацгвардії, вони надали допомогу пораненому, кавою і чаєм нас пригостили, бо не їли декілька днів взагалі, а воду пили з Кальміуса… За нами прийшов вертоліт. Ми прилетіли в 61-й госпіталь. Я там пересів в інший вертоліт, з десантниками, через 50 хвилин був у штабі АТО в Краматорську і сидів перед керівником АТО, командувачем Нацгвардії, міністром оборони. Доповів їм всю ситуацію. Це було 8−9 ранку 31 серпня. А на ранок 1 вересня я був в Адміністрації президента та доповідав про стан справ президенту. Доповідав, що всі, хто виходили з Іловайська, — це герої. Це був момент, коли росіяни зрозуміли, що далі йти не можна, тому що українці йдуть на смерть, але не здаються.

Про зміну головнокомандувача в зоні ООС Порошенком: Я би не міняв людину, яка рік володіла ситуацією повністю, знала та управляла. Якими думками керувався президент, я не знаю.

Про Олександра Сирського: Він прекрасно знає театр воєнних дій. Питання, що він нібито не справиться з обов’язками, не стоїть. Але якщо в процесі кадрових перестановок доведеться щось змінити, він вічно там не буде, на тій посаді.

Про можливість відкритого вторгнення Росії: Я думаю, що завтра прямого вторгнення не буде. Тому що для будь-якого вторгнення повинна бути мета. Якщо мети немає, то просто йти вбивати ніхто не буде.
Про те, чи можна розв’язати конфлікт на Донбасі воєнним шляхом: Суто воєнного варіанту я не бачу.

Про захоплення українських кораблів і моряків у Керченській протоці: Звичайно, не треба було наражати моряків на загрозу. Дуже погано, що вони в полоні, але добре, що вони живі, зважаючи, що по них відкрили вогонь і вони могли загинути. Я впевнений, що з полону їх визволять. Я на сьогодні ще не спілкувався з командувачем ВМС, я його спитаю — чим він керувався, чи він прогнозував це все. У нас не так багато морських суден для того, щоб ми могли їх так роздавати.

Про Геннадія Корбана: Не думаю, що він порадив мене на посаду. Я з Геннадієм Корбаном не спілкувався чотири роки. Після того, як він залишив країну, у нас контакти, на жаль, були припинені. Коли пишуть, що Хомчак на три дні пропав після виходу з Іловайська, а потім ховався на дачі у Корбана, то я хотів би знати, а де у Корбана дача, чи вона в Україні.

Про Ігоря Коломойського: Я був командиром 6-го армійського корпусу в Дніпрі(на той час Дніпропетровськ), ми там сформували оперативне командування Південь, яке територіально відповідало за 11 областей південного сходу. Коли після Революції Гідності Ігор Валерійович був призначений головою Дніпропетровської ОДА, і коли я побачив, що Дніпро в один момент став українськи містом, я був здивований. Я, як керівник командування, не міг не співпрацювати з головами обласних адміністрацій, в тому числі і з Ігорем Валерійовичем. Оскільки мій штаб знаходився в 5 хвилинах їзди від ОДА, у нас з ним була можливість спілкуватися частіше. Коли я тоді їхав в зону АТО керівником сектора Б, то він подарував мені білий броньований мікроавтобус. В тому числі той мікроавтобус рятував життя.

Про скасування призову: Я не думаю, що це питання зараз нагальне. Для того, щоб скасувати призов, треба підготувати таку систему допризовної підготовки молоді, щоб дійсно вони завтра могли стати на захист держави.

Про незаконну анексію Криму: Якби тоді ми володіли всією інформацією, можливо, все було б по-іншому. Станом на 2014 рік ті війська, які були в моєму підпорядкуванні, були або скорочені або дуже скорочені. Звичайно, що військові мали б діяти, але, розумієте, яка ситуація була в Криму — Росія готувалася забрати Крим з моменту, коли Україна стала незалежною. Питання виникає, хто і що робив з того часу, щоб цього не допустити. щоб військові могли починати стріляти, має бути визначений відповідний стан в регіоні, або в державі

Ми у соціальних мережах. Підписуйтесь в групи Facebok: Голос.if.ua, Голос Прикарпаття, Голос Івано-Франківська, Новини Івано-Франківська та Туристичні Карпати. Дізнавайтесь новини м. Івано-Франківська та області першими.