Чому гуцулів назвали гуцулами або як розбійники, торгові каравани та австрійці пов’язані з назвою горян Карпат (відео)

Сьогодні назва «гуцули» асоціюється з культурою, традиціями та самобутністю українських Карпат, однак колись вона могла мати зовсім інше значення.

Про це інформує щоденна – онлайн газета Голос ІФ з посиланням на Версії.

Одна з версій пов’язує її походження з румунським словом, яким нібито називали розбійників. Про те, як давнє прізвисько поступово перетворилося на назву етнографічної групи, розповів гуцул Андрій Василів.

Звідки взялася назва «гуцули» і чому її походження досі обговорюють

 Походження назви «гуцули» залишається предметом досліджень та дискусій, адже існує кілька пояснень її виникнення. Деякі версії пов’язують це слово зі слов’янськими мовами, інші шукають його коріння у мовних контактах населення Карпат із сусідніми народами. Але досі жодна з поширених етимологічних гіпотез не отримала загального визнання серед дослідників.

Своє бачення цієї історії представив гуцул Андрій Василів на YouTube-каналі «ГУЦУЛЬЩИНА LIVE — жива культура Карпат!». Він звернув увагу на те, що сучасні назви етнографічних груп не обов’язково виникали як почесні самоназви. Часто їх використовували сусіди, щоб розрізняти мешканців окремих територій за мовою, заняттями або місцевими особливостями.

«Дивіться, оці всі етноніми, назви етнічних груп наших, вони не є такі давні, якби нам ся хтіло. І вони не є такі гонорові, як би нам ся хотіло. Бо насправді це все були прозиванки», — розповідає Андрій Василів.

Як приклад він наводить давні сільські прізвиська, які допомагали відрізняти одних мешканців від інших, навіть коли ті мали однакові імена чи прізвища. Подібні назви могли закріплюватися не лише за окремими родинами, а й за цілими селами та місцевими спільнотами. За словами Василіва, у такому контексті варто розглядати й історію назв бойків, лемків та гуцулів.

Чому мешканців Гуцульщини колись називали покутянами

 Розповідаючи про давні назви карпатського населення, Андрій Василів звертається до історичних карт, зокрема праць французького картографа Гійома Левассера де Боплана. На його картах XVII століття позначене Покуття — історико-географічна територія, пов’язана із сучасною Івано-Франківщиною.

Однак населення гірських районів відрізнялося від мешканців долин способом життя, господарюванням та місцевими звичаями. З часом ці відмінності стали підставою для виокремлення окремих етнографічних спільнот. Саме тому сучасні назви не завжди можна безпосередньо переносити на давніші історичні періоди.

«І колись ми всі рахувалися якби покутинами, бо були собі на покутті. Але і покутини від покутн різнилися, бо є покутини долішні, а, є покутини, котрих тепер називаємо гуцулами», — пояснює гуцул.

Василів також наголошує, що назви етнографічних груп могли виникати поступово, у процесі спілкування між сусідніми громадами. У його трактуванні вони спочатку виконували переважно розрізнювальну функцію, а вже пізніше набували ширшого культурного значення. При цьому історія конкретного слова могла бути значно складнішою, ніж сучасне уявлення про нього.

 Як торгові каравани та опришки могли вплинути на назву гуцулів

Андрій Василів найімовірнішою вважає версію, яка пов’язує назву «гуцули» з румунським мовним середовищем та історією карпатського опришківства. Він припускає, що певну роль у її виникненні могли відіграти конфлікти між місцевими горянами та купцями, які перевозили товари через гірські перевали. Але це лише одна з гіпотез, а не доведене пояснення походження етноніма.

У минулому через Карпати проходили торговельні шляхи, що з’єднували Покуття із Закарпаттям, Молдовою та іншими сусідніми територіями. Торгівлею займалися представники різних громад, зокрема вірменські та єврейські купці. У гірській місцевості перевезення товарів і грошей могло супроводжуватися ризиком нападів.

За версією Василіва, особливу увагу нападників привертали торговці, які поверталися після продажу худоби. Переганяти великі стада через гори було складно, тоді як гроші від продажу перевозити значно легше.

«Коли вірмени зайшли сюда на Покуття, тікаючи від Османської імперії, вони в основному чим займалися? Вони гнали худобу величезними такими стадами, караванами, на Волощину, тобто на теперішню Румунію і на Мадярщину. І наші гуцули що мудрого робили? Вони тоті каравани з тими волохами пускали через гори, а вже назад то вже десь там на якомусь плаїчку їх піджидали. Бо що їм робити, наприклад, як є 300 голів волів або корів? Ну ти ж не даш у горах з цим всім ради. Але вже як тоті воли попродали у Рахові десь чи в Сучаві чи у Сучевиці і верталися назад, то легше було то поограбувати, бо ти готові гроші собі мав. І доходило до того, що, наприклад, ті ж вірмени наймали гуцулів як військовий супровід, як охорону», — розповідає Андрій Василів.

Але частина місцевих мешканців могла одночасно бути пов’язана з охороною торговельних шляхів і нападами на каравани. Бо одні горяни супроводжували купців, а інші чекали на них у горах.

«Не один вірменин, не один єврей свою голову десь по Чорногорі і лишили. І уже туди почали наймати румунів, волохів наймати, аби вони пантрували так само – такий супровід десь до якоїсь межі, аби вони їх підвели», – продовжує Андрій Василів.

За його версією, слово «гуцул» походить від румунського «гоцуль» – це слово використовували щодо злодіїв або розбійників.

«Ви знаєте, як по-румунськи буде злодій? Гоцуль. Чого Косівщина і частина Верховинщини каже «гоцули». Вони ще зберегли оце «го». В нас, наприклад, Надвірнянщина, Коломийщина, ми кажемо гуцули», — зазначає Василів.

Такі діалектні відмінності він розглядає як один з аргументів на користь своєї версії. Водночас сама подібність звучання слів не є достатнім доказом їхнього спільного походження.

У румунській мові справді існує слово hoț, яке означає злодія, однак зв’язок цього слова з етнонімом «гуцул» залишається предметом етимологічних припущень. Тому пояснення через розбійництво не можна вважати остаточно встановленим історичним фактом. Але це лише одна з версій, яку Андрій Василів вважає найбільш переконливою.

«І якби ви колись були сказали гуцулові, що він «гуцул», то, бігме Боже, дістали би ти і в ямку, і в рило. Бо це була найтяжча прозиванка. Перш себе гуцули називали як верховинці, християни, іршені люди. Ніхто ніколи за себе «гуцул» не казав», – розповідає Андрій Василів.

Як назва «гуцули» перестала бути прізвиськом

Наступний етап історії Андрій Василів пов’язує з періодом австрійського панування, коли Карпати почали привертати дедалі більшу увагу дослідників, мандрівників та відпочивальників. У XIX столітті етнографи активно описували побут гірського населення, його одяг, традиції, говірки та господарство. Саме тоді назва «гуцули» поступово закріплювалася в наукових працях і публічному вжитку.

Василів вважає, що поширення цього слова у друкованих виданнях вплинуло і на ставлення самих мешканців Карпат до назви. Те, що раніше могло сприйматися як прізвисько, поступово ставало звичним позначенням окремої культурної спільноти. Водночас процес утвердження етноніма був тривалим і не обмежувався лише діяльністю австрійських дослідників.

«І тут австріяки зачинають придивилися до цього краю, що тут файна природа, що можеш собі відпочивати, що це є цікаві люди, кольорові люди, файні, зачинають поволи розвивати тут туризм. І вони у науку вводять оцю назву «гуцули» –  так, аби відрізнити цих людей», — пояснює Андрій Василів.

Коли нову назву почали використовувати в позитивному контексті, вона поступово стала частиною самоідентифікації горян. Нині гуцульська культура охоплює традиційний одяг, ремесла, музику, звичаї та місцеві говірки, які зберігаються в карпатських громадах.

«Бо гуцулом бути гордо, гуцулом бути модно, гуцулом бути файно. А насправді все зачиналось з прозиванки і із такої історії, де ходили і кричєли: “Гоцуле, гуцуле!”» — говорить Василів.

Чому походження гуцулів залишається відкритим питанням

 Населення Карпат складалося протягом тривалого часу, а його культура розвивалася під впливом різних історичних обставин. На ці процеси впливали переселення людей, контакти із сусідніми народами та особливості життя в гірській місцевості.

Для пояснення таких змін Василів проводить паралель із сучасністю.

«Зараз война понаганяла дуже багато людей з долів сюда в гори. Кожен щось приніс, частину своєї культури, мову, фонетику, десь там якісь строї, вбирю. І це все це зміксувало на основі своєї культури, котра тут у горах була», — розповідає Андрій Василів.

Кожна родина приносить із собою власні мовні особливості, звичаї та культурні практики. Подібні контакти між різними групами населення відбувалися і в минулому.

Досі однозначної відповіді на питання походження назви немає. Відкритими залишаються як питання етимології слова «гуцули», так і деталі історичного формування цієї етнографічної групи.

«Так, аби сказати на 100%, хто такі гуцули – то ніхто вам не скаже. Так само, як не скаже, звідки походять. Бо навіть ми самі, гуцули,  до кінця не знаємо, чого ми самі себе гуцулами називаємо і чого нас гуцулами називають? », — підсумовує Андрій Василів.