«Дезінформація не змінилася, змінилися технології» — розмова з медіааналітикинею Ольгою Білоусенко (фото)

Російська пропаганда давно не вигадує принципово нових сенсів для українців і про них, використовуючи ті наративи й меседжі, що формувалися десятиліттями. Наприклад, про «недієздатну державу» чи «нацистів, які керують Україною».

Про це інформує щоденна – онлайн газета Голос ІФ з посиланням на Галку.

Проте від початку повномасштабного вторгнення суттєво трансформувалися інструменти поширення росдези. Технології штучного інтелекту, інформаційні атаки та робота з виснаженим суспільством роблять ворожі кампанії швидшими й масштабнішими.

Як працює сучасна російська дезінформація, чому фейки про мобілізацію жінок стають такими болючими та як кожен із нас може дбати про власну «інформаційну гігієну».

— Як змінилася дезінформація останніми роками, які нові канали та інструменти з’явилися в Росії?

— Передусім варто розмежовувати концептуальну та технологічну складові. Дезінформація за своєю суттю не змінилася. Це досі спотворена й неправдива інформація, яку використовують як інструмент для досягнення тих чи інших політичних цілей.

Концептуальна частина — це сенси, які Росія вкладає в свої інформаційні кампанії, спрямовані на українську аудиторію. Якщо говорити про російську риторику щодо України, то вона не зазнала критичних змін. Десятиліттями просуваються ті самі тези: про «країну, яка не відбулася» чи «нацистську державу». Однак Росія регулярно підживлює ці давно створені конструкції новими меседжами, адаптуючись до поточного контексту.

Технологічна частина, тобто те, як Росія поширює свою дезінформацію, справді суттєво змінилася, і цим змінам, великою мірою, сприяє розвиток інстурментів штучного інтелекту. ШІ, своєю чергою, не робить російську дезінформацію якіснішою чи складнішою для виявлення, але він робить її швидшою, всепроникнішою й масштабнішою.

Крім того, Росія активно працює із зовнішніми аудиторіями. Зокрема, вербує по всьому світу (в країнах Південної Америки і Африки — доволі активно) людей в свою армію і просуває на темтешні аудиторії свій порядок денний. Однак війна в Україні залишається стрижнем російських інформаційних кампаній у світі.

— На вашу думку, чи можемо ми ефективно протидіяти атакам із використанням штучного інтелекту?

— Протидіяти самому штучному інтелекту як явищу навряд чи потрібно. Радше, потрібно врегульовувати його використання. Але протидіяти Росії ми можемо і робимо це. В України насправді дуже хороші практики виявлення та нейтралізації дезінформації.

Звісно, це складна робота і проблеми на цьому шляху також трапляються. Проте державні інституції — як-от Центр стратегічних комунікацій чи Центр протидії дезінформації при РНБО — роблять свою роботу. Також ефективно працюють відповідні підрозділи в силових структурах, громадські організації, фактчекери та дослідницькі інституції.

Чи є що покращувати? Безперечно. Можна змінювати підходи та глибше працювати з Бігтехом — Google, Facebook та іншими цифровими платформами, які стають основними майданчиками для поширення дезінформації.

До того ж ми й самі активно використовуємо штучний інтелект для боротьби з дезінформацією — зокрема для технічного аналізу величезних масивів даних і виявлення атак на ранніх стадіях.

Фото: Детектор Медіа

— Чи є можливість працювати на випередження? Наприклад, системно пояснювати людям правила інформаційної безпеки, а не лише спростовувати ворожі закиди після того, як атака вже відбулася?

— Тут варто дивитися глибше, ніж на просту формулу «фейк — не фейк». Фейк — це лише найменша одиниця дезінформації, яка лежить на вершині величезної піраміди. Під нею розташовані маніпуляції, меседжі, субнаративи, а в основі — великі гранд-наративи.

Коли фейк виникає ситуативно, фактчекери його спростовують — і це потрібна робота. Але спростування завжди доходить до меншої аудиторії, ніж сам фейк, бо неправда поширюється першою. До того ж іноді спростовуються так звані «мертвонароджені» фейки, які встигли побачити умовно сто людей, а після публікації спростування про цей фейк дізнаються вже тисячі.

Тому реагувати треба не просто на окремі вигадки, а дивитися на дезінформаційні кампанії цілісно. У нас діють системи раннього виявлення загроз, і коли виникає ризик, є два шляхи: технологічний (мінімізувати поширення) та робота з аудиторією. Другий шлях — це підготовка ґрунту, плекання когнітивної стійкості (cognitive resilience), щоб ворожі закиди просто не могли прорости.

Проте будувати такий захист стає складніше через загальне виснаження суспільства. Ми вже п’ятий рік живемо в умовах повномасштабної війни, під постійними обстрілами та в безпековій невизначеності. Що нижчий рівень нашої психологічної стійкості, то вразливішими ми стаємо до інформаційних операцій. І Росія це чудово розуміє, цілеспрямовано ведучи війну на виснаження.

— Ворог просуває тему мобілізації українських жінок. Навіщо росіяни роблять на цьому такий окремий акцент?

— Знову ж таки, ворог тут працює не просто з фейками на кшталт «в Україні мобілізують жінок чи навіть вагітних», це спростовується за дві хвилини. Вони працюють із цією темою маючи чітку мету.

Перша ціль — підживити наратив про «слабку армію», якій нібито вже бракує чоловіків. Це спекуляція на глибинних суспільних стереотипах. Якби в суспільстві не було упередження, що жінки нібито є слабшими чи менш спроможними у бою, ця маніпуляція просто не спрацювала б. Ворог зчитує ці стереотипи. І в такий спосіб переконує аудиторію: в українській армії все погано, адже доходить до мобілізації жінок.

Друга ціль — дестабілізація цивільного життя. Росія розуміє, що зараз чимала частина сімейної інфраструктури, доглядової праці та побуту тримається саме на жінках, поки чоловіки служать. Тема обов’язкової жіночої мобілізації провокує природне занепокоєння, викликає емоційну реакцію, поглиблює поляризацію в суспільстві та підриває довіру до влади.

— Що може зробити кожен із нас просто зараз, щоб не стати зброєю в руках ворожої пропаганди?

— Передусім — дбати про себе та власну психологічну стійкість. Це перша лінія оборони, яка робить нас менш вразливими до інформаційних атак.

Друге — відповідально ставитися до свого інформаційного середовища. Це як із чистотою у власному домі: якщо ми не будемо вичищати холодильник від зіпсованих продуктів, там швидко зародиться нове життя, яке зіпсує все довкола. Потрібно регулярного «полоти» свої підписки, вичищати сумнівні джерела й замислюватися над тим, що саме ми споживаємо. Дбати про інформаційну гігієну — це виключно наша персональна відповідальність.

— Якщо говорити про майданчики, де поширюється пропаганда, найбільш вразливими вважають Telegram та TikTok. Чи достатньо просто стежити за тим, на які канали ми підписані?

— У побутовому сенсі — так, але важливо також розвивати здоровий сумнів. Слід формувати навичку ставити собі запитання щодо будь-якої прочитаної новини.

У нас є цікавий парадокс: за дослідженнями, українці часто демонструють недовіру до офіційних джерел чи класичних медіа, але водночас легко вірять анонімним Telegram-каналам.

Це психологічний ефект «утаємниченості» чи нібито володіння «інсайтами». Проте в реальному житті це працює проти нас, тому варто постійно тренувати критичне сприйняття інформації.

— Чи є окрема російська пропаганда, спрямована саме на західні області України, чи вона загалом однакова для всієї країни?

— Загалом це наскрізні історії для всієї країни. Звісно, Росія може ситуативно адаптувати окремі меседжі чи наративи під конкретний контекст. Скоріш за все, певні відмінності є, і найбільша адаптація відбувається для прифронтових регіонів, проте я б не казала, що ця сегрегація по областях є наскрізною саме зараз.

Якщо говорити про наративи на кшталт «захід і схід України відрізняються, там живуть різні люди» — це давні кампанії розбрату, які тривають роками. Росія докладається до них максимально сильно й підживлює їх, але зараз це не є їхньою основною ціллю, на яку кидають усі ресурси. Це тривала історія, а не щось нове, що виникло тут і зараз.

— Назвіть три основні звички, які допоможуть нам розвивати критичне мислення під час споживання інформації.

— Перше: вчити себе системно ставити запитання самим собі. Коли ви читаєте будь-яку новину чи допис, запитуйте себе: «Хто це написав?», «З якою метою?», «Чи правда це?», «Як я можу це перевірити?». Сумнів — це інструмент, який змушує нас шукати підтвердження.

Друге: свідомо обирати інформаційний простір. Чітко розуміти, що, де й чому ми читаємо, та відсікати джерела, які займаються хайпом або маніпуляціями.

Третє: завжди шукати баланс і перевіряти дані. Довіряти інформації можна лише тоді, коли вона підтверджується з кількох незалежних та надійних джерел.