Два роки боротьби, суд без повісток і паліативна допомога: випробування родини Дегтяренків у Калуші (фото)

Поки родина готується до чергової комісії та справляється з новими ускладненнями здоров’я, Юлія Світіч розповіла про судові штрафи, підтримку небайдужих та віру у відродження.

У лютому 2025 року ми вже розповідали історію цієї внутрішньо переміщеної родини. Рятуючись від війни, Володимир та Юлія разом із двома дітьми жінки переїхали до Калуша влітку 2024 року, щоб розпочати нове життя. Оселилися у квартирі Юлиної знайомої Наталії. Володимир влаштувався працювати водієм, проте незабаром потрапив у важку дорожньо-транспортну пригоду. Першочерговим завданням став порятунок його життя та здоров’я.

За цей час Юлія опанувала навички реабілітолога. Разом вони пройшли складний шлях відновлення контролю над тілом та частково мовленням, хоча на початку медики не давали жодних гарантій, що чоловік зможе піднятися з ліжка.

Жінка почала активно вести сторінки у соціальних мережах, щоб на власному прикладі довести: завдяки любові та наполегливості можливо подолати найважчі перешкоди. Пара також демонструвала, що ефективна реабілітація не завжди потребує значних фінансових витрат. Наприклад, для відновлення дрібної моторики рук використовували волоські горіхи, а для тренування ніг — сходи у під’їзді.

На початку червня 2025 року Володимир та Юлія офіційно одружилися в Калуші. У березні 2026 року родина розпочала власну справу — свічковаріння, щоб самостійно забезпечувати сім’ю.

Попри позитивні зрушення, випробування для родини не припинилися. Спочатку у Володимира виявили гепатит. Після курсу лікування діагноз не підтвердився, однак терапія спричинила ускладнення на інші органи. Нещодавно чоловік знепритомнів у супермаркеті. Юлія зізнається, що це був другий випадок, коли вона пережила справжній шок та розпач:

«Я бачила, як Володя посинів, а наступного дня мала їхати з сином до лікарні, тому просто не знала, як розірватися. Підписники писали, що після терапії від гепатиту організм ніби постарів на 20 років. Додайте до цього важку травму та дві операції — організм дуже виснажений. Сподіваюся, його стан незабаром покращиться».

Юлія каже, що в якийсь момент відчула зневіру, адже у соцмережах вже готувала аудиторію до того, що тимчасово не матиме чим ділитися:

«Я не вважаю себе блогеркою, і коли мені немає чого сказати, я мовчу. А тепер усе доводиться починати спочатку. Зараз Володя знову не може самостійно спуститися сходами, і це нагадує дежавю: витягаємо степ-платформу і знову все по колу… Йому часто стає зле, хоча до цього він уже самостійно ходив по квартирі та гуляв містом».

Інвалідність на рік — попри втрату частини легені на війні

За допомогою адвокатки із Запоріжжя Надії Козарик Юлії вдалося добитися справедливості, у яку мало хто вірив. У серпні 2025 року Володимир нарешті отримав групу інвалідності, пов’язану із захистом Батьківщини. Процес був надзвичайно складним, а самі виплати родина почала отримувати лише у березні 2026 року.

«Спершу не було технічної можливості, адже комісія хотіла спілкуватися по відеозв’язку. Далі — тривалий обхід усіх державних структур: ТЦК, ЦНАПу тощо. Проте групу дали лише на рік. Тепер у серпні на нас знову чекає ця ж бюрократична процедура. Втрачена на війні частина легені у Володі вже не виросте, а зараз він перебуває ще й у важкому стані», — пояснює Юлія.

Співрозмовниця зазначає, що перше поранення чоловік отримав на фронті, а під час дорожньо-транспортної пригоди зазнав ще й важкої черепно-мозкової травми. Родина вдячна лікарям, які офіційно пов’язали ці ушкодження між собою.

«Цього разу ми чекатимемо на комісію вдома, адже Володя поки не може самостійно спуститися сходами. Минулого року медики місяць ухвалювали рішення щодо інвалідності. Якщо документи подадуть, але комісія не приїде, доведеться чекати все наново. Я дуже сподіваюся, що йому призначать безстрокову інвалідність, аби ми нарешті пройшли це пекло і я змогла хоч трохи видихнути», — ділиться жінка.

До погіршення стану Володимир вже активно тренувався на біговій доріжці та пробував готувати їжу, проте зараз не має змоги навіть вийти на вулицю через сходи.

Юлія висловлює особливу вдячність обласному нейрохірургу Сергію Паскарю. Саме він врятував життя чоловіка одразу після аварії, коли жодних гарантій на одужання лікарі не давали, а через шість місяців успішно виконав операцію із встановлення пластини.

Захмарний штраф, суд без повісток та принципова позиція щодо допомоги

З оформленням аварії також сталася вкрай неоднозначна ситуація. Коли Володимир перебував у важкому стані в обласній лікарні, до родини прийшли, щоб отримати підпис для страхових виплат. Зважаючи на стан чоловіка, Юлія допомогла йому поставити підпис його ж рукою.

«Того дня Володя почувався зле, був із високою температурою і хотів узяти вихідний, але йому не дали. Керівник обіцяв, що треба буде лише трохи поїздити містом, але все затягнулося до дев’ятої вечора. На місці ДТП я не була, однак поліцейські стверджували, що є й часткова вина водія фури. Мене запевнили: буде лише штраф у 800 гривень, а решту збитків покриє страхова. Тоді я не мала ні грошей, ні адвокатів і сподівалася лише на Бога», — пригадує Юлія.

Втім, уже у 2026 році у застосунку «Дія» жінка випадково виявила рішення суду, датоване груднем 2025 року. У документі йшлося про величезну суму штрафу за пошкодження фури та її вантажу. Жодних повісток на судові засідання Володимир не отримував, та й фізичної змоги відстоювати свої права у судах родина на той момент не мала.

«Це мене просто вишибло з колії. Розумію, що винна сама, бо допомогла поставити підпис. Відчувається несправедливість щодо оцінки пошкоджень авто, але з іншого боку — сприймаю це як чергове випробування, яке ми мали гідно пройти. Нам вдалося перекрити основні борги за лікарню, машину та реабілітацію, адже я категорично не хотіла просити про допомогу. У той момент просто прийняла факт: грошей на сплату штрафу немає, тож він поки висітиме. На мої картки це не впливало, а на рахунках чоловіка й так було порожньо».

Юлія розповідає, що підписники неодноразово просили банківські реквізити та переконували, що донатять не їй, а безпосередньо Володимиру на відновлення. Попри це, жінка лише одного разу наважилася викласти номер картки у публічний доступ.

«Коли прийшли перші перекази — я довго стояла під душем. Через сором мені здавалося, що я брудна… Усі благодійні кошти, які надходили, я спрямовувала виключно на його реабілітацію. Щиро вдячна кожному, хто підтримував нас у різний спосіб. Добро обов’язково повернеться», — ділиться Юлія.

Водночас співрозмовниця відзначає вагомий плюс калуської медицини — якісну паліативну допомогу. Завдяки цій службі чоловік може здати необхідні аналізи вдома, а за потреби його перевозять до лікаря. Крім того, саме ці фахівці допомогли родині правильно підготувати та оформити документи для проходження комісії.

«Це величезна підтримка. Я розумію, наскільки це полегшує ситуацію для рідних, адже така служба є далеко не в кожному місті. Проходити бюрократичні кола важко, але всюди трапляються чуйні люди. Наприклад, у Калуському ТЦК нам трапилася надзвичайно небайдужа та наполеглива працівниця Христина, яка приймає документи. Щоб призначили пенсію, потрібен грошовий атестат — адвокату його й досі не надіслали з військової частини. А вона через волонтерів змогла вийти на командування, і через сім місяців Володя нарешті почав отримувати виплати. Тому я твердо вірю: правило бумеранга діє», — підсумовує Юлія Світіч.