Записки тата з війни: у Франківську військовий медик презентував книгу, яку написав для доньки (відео+фото)

Багато есеїв автора народжувалися в бліндажі, іноді – просто під обстрілами.

Про це  інформує щоденна – онлайн газета Голос ІФ з посиланням на Галицький кореспондент.  

Тата все менше, а війни все більше. Український військовий медик Гліб Бітюков презентував збірку есеїв «Моїй донечці. Записки тата з війни» – це щоденник людини, котра одночасно проходить через складні процеси служби та батьківства.

Свою книгу автор презентує в рамках туру містами України. Вчора, 12 листопада, презентація відбулася в Івано-Франківську.

У період 2016-2019 років Гліб Бітюков працював радником в.о. міністра охорони здоров’я України Уляни Супрун, де займався реформою екстреної медицини. З початком російської агресії у 2014 році він долучився до волонтерського руху, а пізніше став інструктором з тактичної медицини, проводячи навчання для військових ЗСУ та Нацгвардії, зокрема і на передовій. Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Гліб Бітюков вступив до лав ЗСУ. Отримав поранення, проходив лікування та реабілітацію.

«Моїй донечці. Записки тата з війни» – це відверта розмова військового медика і батька зі своєю маленькою донькою. Правдиві й болючі нариси, написані протягом трьох років служби у Збройних силах, фіксують реалії війни, показують досвід переживань батька на відстані від доньки і закарбовують найболючіші, проте водночас найважливіші миті життя.

Більшість есеїв адресовані доньці, яка була надто маленькою, щоб зрозуміти, куди зник тато. Через ці звернення автор документує не лише хід війни, а й власний шлях батька.

За двома нарисами автора студія «Вавилон-13» відзняла документальні відеофіксації реалій війни, які можна знайти за вміщеними в книзі QR-кодами.

Доньці Гліба Бітюкова зараз вісім років. Дівчинка вже бачила татову книгу. Сказала, що теж писатиме свою.

«Чому в книзі я звертався саме до донечки? Хотів, аби в неї залишився мій голос, – ділиться військовий. – Коли ми приходимо в армію, то власний голос ніби здаємо в камеру схову – можливо, колись нам його повернуть. Я хотів, щоб мій голос прозвучав. Це можливість залишити донечці щось про себе, сказати те, чого я, можливо, ніколи в житті б не сказав. У перший день повномасштабного вторгнення я вивіз її. А наступного дня увечері вже був у ЗСУ. Нашарування всіх подій створило вибух емоцій всередині, якому ніяк не вдавалося дати вихід. Аж поки під час одного з нічних чергувань я подумки почав вести діалог з донькою».

Формат звернення до доньки, як пояснює автор, дозволив йому бути в книзі більш правдивим і відвертим.

Спершу свої тексти Гліб публікував у Фейсбуці. Декотрі – досить важкі, тому автор певний час сумнівався, чи увійдуть вони до книги. Два роки військовий писав тексти, протягом року погоджував літературні правки та редагування і ще рік очікував на вихід книги.

«Через цю книгу я хотів показати, що важкі ситуації можна пережити, трансформувати, винести досвід і зробити так, аби наші діти в таких ситуаціях не опинилися, – каже автор. – Якщо хочемо жити в іншій країні, то й наші діти мають бути іншими. А для цього ми самі вже зараз повинні ставати іншими».