В Івано-Франківську 51-річний воїн формує “довіру до протезу” з іграшковим хаскі (фото)

Олег Отиопич родом з Івано-Франківська, йому 51 рік. Одружений, має дорослих доньку і сина. До повномасштабної війни працював водієм-перевізником продуктових товарів. Далі став на військовий облік і був визнаний обмежено придатним до служби.

“Я продовжував працювати та постійно перебував на обліку в ТЦК. В 2024 році був призваний до лав ЗСУ. Рішення піти воювати не було для мене тяжким. Пощастило, що потрапив тоді саме в Івано-Франківську 102 бригаду, бо тут у мене є багато друзів і товаришів. У нас служать і артилеристи, і піхотинці, я відносився до бригади логістики, де був водієм. Водіїв-професіоналів у війську дуже потрібно. Їздив на різноманітних видах автомобільних засобів, доставляючи харчі, дрова для опалення та будівництва бліндажів”, — розповідає Олег Отиопич.

В армії вихідних немає, каже захисник. Якщо не був працював як водій, то виконував інше бойове розпорядження. Поранення отримав 23 березня 2025 року в селі Заливне Запорізької області.

“Тоді охороняв військовий об’єкт, який мав важливе стратегічне значення. Був приліт ракети неподалік. Можливо, ворог і знав, що там знаходиться. Зі мною був тільки мій товариш-побратим, який власне і врятував мені життя, наклавши турнікет. В мене дуже сильно постраждала ліва рука і нога. Евакуювали нас, дуже швидко, десь до двох годин часу. Я до кінця надіявся, що ногу мені збережуть, але прокинувся у Запоріжжі уже після ампутації”, — пригадує Олег Отиопич.

Минуло майже 5 місяців з дня після цього важкого поранення. За цей час захисник України Олег Отиопич здобув значних результатів для свого відновлення і повноцінного життя.

В ЦМКЛ над його реабілітацією та відновленням функцій ходьби почали працювати у червні.

“Здійснювали підготовку до протезування. Ми працювали над силою м’язів кукси. Проблем із балансом у військового майже не було. Трохи тяжко було на милицях ходити тільки через поранення руки. Пробували ходити на навчальному протезі і всі сильно здивувались, коли він дуже швидко самостійно зміг піти. Бо на другий день він з допомогою однієї милиці вийшов з лікарні, сів у машину і поїхав до своєї дружини на роботу. Таке дуже рідко трапляється, щоб пацієнт фактично сам одразу пішов. Він великий молодець”, — каже фізичний терапевт Сергій Полівода.

Потім був певний час так званої “відпустки”, коли пацієнт самостійно “звикав” до протезу, а зараз захисник України проходить другий цикл реабілітації в ЦМКЛ.

“У нього є незначні відхилення при ходьбі, кульгавість. Ми працюємо над тим, щоб сформувати так звану “довіру до протезу”, яка не завжди набувається одразу. Не все йому завжди легко дається. Залишився і больовий синдром, тому протез постійно корегують і підлаштовують в компанії протезистів, з якими ми співпрацюємо, щоб пацієнтові було максимально зручно ходити. Але загалом його ходьба внормується”, — говорить Сергій Полівода.

Цілеспрямованість — це та риса характеру, яка допомагає Олегу Отиопичу.

“Ставлю перед собою реальні цілі. Мене дуже сильно підтримує сім’я. Заради них я і пішов, бо не хотів їм бути тягарем. Коли вони після мого поранення приїхали до мене в Львів, де я лікувався, то плакали, але я їх заспокоював, бо радів, що залишився живим”, — говорить Олег Отиопич.

Захисник України з твердим і сильним характером, справедливий, в чомусь навіть і строгий. На грудях носить хрест козака характерника.

“Це мені минулого року подарував мій син на мій день народження, 14 жовтня. Тоді на той короткий час вдалось побути вдома з рідними”, — говорить захисник України.

А от на протезі у Олега Отиопича — іграшка. Це подарунок від його фізичного терапевта Сергія Поліводи.

“Мабуть, цю строгість протезу військові таким чином роблять милішою. Я показав тоді Олегу Петровичу, що таке є. Йому сподобалось і він навіть зацікавився. Цих капібарів дуже багато на будь-який смак (білочки, єноти, пандочки та інше). Я йому обрав сірого хаскі, бо це, мабуть, і відображає характер нашого захисника”, — говорить Сергій Полівода.

Фізичний терапевт запевняє, що з подальшою наполегливістю Олегу Отиопичу вдасться фактично повністю повернути здатність ходьби.

Олег Отиопич зараз хоче повернутись до своєї минулої професійної діяльності і надалі бути перевізником. Про ситуацію в Україні захисник говорить так:

“Хто вже був безпосередньо на війні, той змінює свою свідомість. Там – все чітко. Ти знаєш свої обов’язки, все поділено на чорне і біле. Там в любий момент контролюєш ситуацію, щоб ні ти, ні хтось із побратимів не постраждав і не втратив життя. А тут — ніби інша держава. Це тяжко усвідомлювати. Люди святкують, живуть безтурботно. Так, я розумію, що життя продовжується, але, для прикладу хвилину мовчання о 9:00 в пам’ять про загиблих слід дотримуватись. Боляче бачити, коли люди не зупиняються”.