Як гуцули з Прикарпаття стали першою морською піхотою України (фото)

Мало хто знає, що одна з ключових сторінок історії української морської піхоти писалася саме на Івано-Франківщині. Під час визвольних змагань Михайло Білинський, який понад століття тому створював перші підрозділи української морської піхоти, прибув до Коломиї, щоб сформувати підрозділ із гуцулів — людей, загартованих Карпатами та важкою працею на воді.

Про це інформує щоденна – онлайн газета Голос ІФ з посиланням на Версії.

Коли традиція стає зброєю. Від Михайла Білинського до воїнів 36 окремої бригади морської піхоти.

Історія української морської піхоти — це більше, ніж хронологія військових подій. Це історія людей, які в різні епохи захищали одну й ту саму ідею — право України бути незалежною морською державою.

Між Михайлом Білинським, який понад століття тому створював перші підрозділи української морської піхоти та воїнами 36-ї окремої бригади морської піхоти пролягає ціле століття історії. Змінювалися держави й кордони, покоління військових, озброєння та характер воєн. Проте незмінним залишилося головне — український морський піхотинець завжди стоїть там, де вирішується доля України.

Постать Михайла Івановича Білинського посідає особливе місце в історії українського війська. Він міг залишитися успішним офіцером імперського флоту або пов’язати свою долю зі службою могутнішій державі. Та доля України виявилася для нього важливішою за особисті перспективи. Свій талант, знання й життєвий шлях він присвятив молодій українській державі, яка лише починала виборювати право на існування.

Майбутній творець української морської піхоти народився у 1883 році в селі Драбове-Барятинське на сучасній Черкащині в родині священика та спадкового землевласника. Батьки подбали про ґрунтовну освіту сина: спочатку Полтавська класична гімназія, згодом — Лазаревський інститут східних мов. Білинський володів арабською, вірменською, перською, турецькою, кримськотатарською та грузинською мовами, що свідчило про його виняткові здібності та широкий світогляд.

Здавалося б, перед молодим інтелектуалом відкривалася блискуча дипломатична кар’єра. Однак його покликало море. У 1904 році Михайло Білинський вступає юнкером до Морського корпусу Балтійського флоту в Санкт-Петербурзі. Після успішного завершення навчання та проходження практичного плавання він отримує звання мічмана й розпочинає службу на державних посадах при Міністерстві фінансів. Так починався шлях людини, яка згодом стане одним із творців українських Військово-Морських Сил і засновником української морської піхоти.

Адмірал В.Савченко-Більський у своїх спогадах згадував, що молодий високоосвічений морський офіцер «серед службовців міністерства…був улюбленим та поважним товаришем».

Під час Першої світової війни 1914-1918 рр. Михайло Білинський проходив службу на Балтійському флоті на міноносці «Буйний». За сумлінну та бездоганну службу він отримав звання лейтенанта. Перед  ним відкривалася успішна кар’єра офіцера російського імператорського флоту. Однак революційні події 1917 року змінили не лише долю народів, а й особистий вибір багатьох українців. Коли з’явився шанс відродити українську державність, Білинський без вагань залишив службу в чужому флоті та присвятив себе розбудові українського війська.

Саме в період Української Держави гетьмана Павла Скоропадського 1918 р. було зроблено перші системні кроки до створення морської піхоти як окремого роду військ. Тоді зародилася традиція формування професійних підрозділів із чіткою структурою, відповідною підготовкою та ретельним відбором особового складу.

23 травня 1918 р. було видано Наказ про створення морської піхоти.

Після повалення гетьманського режиму Павла Скоропадського наприкінці 1918 року, влада перейшла до Директорії УНР.

Нова влада постала перед необхідністю формування дієздатних збройних сил, здатних захистити державу від зовнішніх та внутрішніх загроз. Особливе місце у військовому будівництві посідало створення морських формувань, зокрема морської піхоти, яка мала забезпечувати охорону узбережжя, портів і стратегічних об’єктів Чорноморського регіону.

Михайла Білинського було призначено Морським Міністром і перед ним постали надзвичайно складні виклики. Українська держава успадкувала обмежену кількість кораблів, нечисленні військові кадри та недостатню матеріально-технічну базу. Особливо гостро постало питання створення підрозділів, здатних виконувати бойові завдання не лише на морському узбережжі, а й ефективно діяти під час сухопутних операцій.

25 січня 1919 року Михайло Білинський представив «Закон про фльоту», який визначив принципи комплектування українського флоту та морської піхоти, їхню організаційну структуру, порядок підготовки особового складу та бойові завдання. Документ став одним із перших комплексних нормативних актів, що заклав підвалини розвитку українських військово-морських сил.

Однак історія не залишила українському війську часу на спокійний розвиток. Уже в лютому 1919 року, після окупації узбережжя Чорного та Азовського морів військами Антанти, Директорія Української Народної Республіки фактично втратила свій флот. Перед Білинським постало нове завдання — знайти людей, здатних стати справжніми морськими піхотинцями.

Він добре розумів одну з головних проблем української армії того часу — недостатню підготовленість та низьку мотивацію значної частини мобілізованих. Саме тому було ухвалено нестандартне рішення вирушити до Коломиї на Прикарпатті. На думку Білинського, там проживали люди, які зберегли високий рівень національної свідомості та не піддалися більшовицькій пропаганді.

Особливу увагу привернули гуцули-бокораші — майстри сплаву лісу гірськими річками. Їхня щоденна праця вимагала виняткової фізичної сили, витривалості, мужності та блискавичної реакції. Керуючи величезними плотами серед бурхливих течій та підводного каміння, вони щодня ризикували власним життям. Для них уміння діяти в небезпеці було не винятком, а способом життя.

Бокораші були людьми особливого гарту. Недарма їх називали сільською елітою та справжніми «каскадерами» Карпат. Їхня професія виховувала дисципліну, відповідальність, взаємну довіру та здатність працювати командою — саме ті якості, які необхідні морському піхотинцю.

У цьому історичному рішенні простежується дивовижна спадкоємність поколінь. Подібну роль сьогодні виконують українські морські піхотинці. Вони також проходять суворий відбір, мають бути фізично витривалими, психологічно стійкими та готовими діяти в найнебезпечніших умовах сучасної війни. Як і століття тому, їх об’єднують командна робота, взаємна підтримка та готовність виконати бойове завдання за будь-яких обставин.

Якщо бокораші приборкували стихію гірських річок заради добробуту своїх громад, то морські піхотинці сьогодні захищають Україну, долаючи небезпеки війни. В обох випадках йдеться про людей особливого характеру — тих, хто готовий йти туди, де найважче.

Саме таким бачив Михайло Білинський українського морського піхотинця — універсальним воїном, здатним вести бій на морі й на суходолі, швидко адаптуватися до зміни бойової обстановки, брати на себе відповідальність та залишатися вірним українській державі навіть тоді, коли її існування опинилося під загрозою.

Морські піхотинці Української Народної Республіки довели свою боєздатність у найскладніших кампаніях визвольних змагань. Вони брали участь у Першому Зимовому поході 1919–1920 років у складі 5-го збірного полку Київської дивізії. Морпіхи успішно діяли в боях за Ярмолинці, Жмеринку та Вапнярку, демонструючи високу дисципліну, стійкість та відданість присязі. Серед них практично не спостерігалося випадків переходу на бік противника, що вигідно відрізняло їх від окремих інших підрозділів армії УНР.

Успіхи морських піхотинців сприяли розширенню їхніх підрозділів. Уже 14 липня 1919 року в Кам’янці-Подільському розпочалося формування 2-го полку морської піхоти, який комплектувався переважно жителями Наддністрянської України. Згодом було сформовано і третій полк, а на базі двох полків створено Дивізію морської піхоти, яку очолив безпосередньо сам Білинський.

Українські морські піхотинці в усі часи залишалися символом мужності, витривалості та незламного бойового духу. Значна кількість воїнів-морпіхів у складі 1-ї бригади Київської дивізії Головної Волинської групи взяла участь у Другому Зимовому поході восени 1921 року, героїчно виборюючи право України на незалежність. Саме під час цього походу загинув і творець 1-го Гуцульського полку морської піхоти — Михайло Білинський.

Його життя стало прикладом особистої жертовності заради держави. Він не просто створив новий військовий підрозділ — він заклав моральні та професійні засади української морської піхоти.

Попри всі історичні випробування українські морські піхотинці незмінно опинялися на найнебезпечніших напрямках боротьби, залишаючись символом мужності, витривалості та відданості своїй державі. Ця традиція не перервалася й через століття.

36-та окрема бригада морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського не є правонаступницею підрозділів Української Народної Республіки в юридичному чи організаційному розумінні. Проте її зв’язок із морськими піхотинцями доби Української революції набагато глибший. Це спадкоємність військової культури, державницького світогляду та відповідальності за захист українського моря.

Як і морські піхотинці Михайла Білинського понад сто років тому, воїни 36-ї бригади боронять південні рубежі України, виборюючи право українського прапора майоріти над українським узбережжям. І так само, як їхні попередники, вони змушені творити нову історію в надзвичайно складних обставинах, доводячи, що сила українського воїна полягає не лише в зброї, а й у незламній вірності своєму народові та державі.

36-та окрема бригада морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського є втіленням спадкоємності української військової традиції, що бере свій початок у добу Української революції. Вона була сформована у липні 2015 р. Після того як було окуповано Крим 2014 р., морські піхотинці перебазувалися на материкову частину України. Основою нового зʼєднання стали військовослужбовці 36 окремої бригади берегової оборони (с. Перевальне), 1-й ОБМП (м. Феодосія), 501 -й ОБМП (м. Керч), які залишилися вірними військовій присязі. Саме ця бригада була першою серед сучасних з’єднань морської піхоти України, яка отримала почесне найменування.

Указом Президента України від 5 липня 2019 року бригаді присвоєно ім’я контр-адмірала Михайла Білинського — людини, яка стояла біля витоків української морської піхоти.

Від перших морських піхотинців Української Народної Республіки до захисників Маріуполя, від чорноморського узбережжя 1918 року до сучасних боїв за український Південь простягається безперервна традиція служіння державі. Її об’єднують не лише військові символи чи історична пам’ять, а насамперед спільна місія — захищати незалежність України та її морські рубежі.

Михайло Білинський став не просто одним із творців української морської піхоти. Він заклав її ідею — служіння державі, вірність військовому обов’язку та готовність боротися за Україну до останнього. Сьогодні цю традицію продовжують воїни 36-ї окремої бригади морської піхоти, щодня підтверджуючи, що започаткована понад століття тому справа не стала лише сторінкою історії. Вона живе у сучасних морських піхотинцях, у їхній мужності, стійкості та жертовності.

Традиція, підкріплена пам’яттю поколінь і бойовим досвідом, перетворюється на силу, здатну протистояти будь-якому ворогу. Саме тому українську морську піхоту неможливо зламати — адже її зброєю є не лише військова майстерність, а й незламний дух, успадкований від попередників.

Пучинян Олена відділення рекрутингу штабу військової частини А2802

З питань рекрутингу звертайтеся за телефоном: +38(097)0303636