Театр як терапія: акторка Ірина Онищук розповіла, чому сцена під час війни стала місцем духовної підтримки

За її словами, разом із суспільством змінюється й сам театр. Сучасне театральне мистецтво стає динамічнішим: з’являються нові формати, перформанси, синтетичні жанри, незвичні творчі поєднання, нові локації та колаборації.

Втім, найбільшою зміною, на її думку, стало те, що сьогодні театр виконує ще й терапевтичну місію.

«До нас приїжджає багато внутрішньо переміщених людей із різних куточків України. Вони приходять до театру, щоб знайти внутрішню опору. Часто відвідують одну й ту саму виставу по 10–20 разів, бо відчувають у цьому потребу.

На дві-три години ніби потрапляють в інше життя: десь поплачуть, десь посміються, знайдуть для себе нові сенси. Я вважаю, що сьогодні театр став своєрідною терапією для всіх», — говорить Ірина Онищук.

Акторка також розповіла, яка вистава найбільше вплинула на неї як на професіоналку. Це постановка за твором Франца Кафки «Людина з довгою тінню», яку вона називає одним із найважливіших етапів своєї творчої кар’єри.

За словами Ірини Онищук, протягом вистави, що тривала годину десять хвилин, їй доводилося шість-сім разів миттєво перевтілюватися у різних персонажів — від маленького Франца Кафки до його матері, батька та коханих жінок.

«Саме ця роль стала моїм серйозним професійним викликом і відкрила нові можливості в акторській майстерності».

Акторка зізнається, що вдячна керівництву театру за довіру до складних, неоднозначних образів. За її словами, їй рідко дістаються традиційні позитивні героїні. Натомість вона часто грає персонажів, які спершу здаються грубими, різкими чи навіть антагоністками, але з розвитком сюжету розкриваються зовсім по-іншому.

«Саме робота над такими багатогранними ролями сьогодні приносить найбільше професійного задоволення», — каже Ірина Онищук.