Від шкільної гітари до окопів Бахмута: калушани згадують про назавжди 27-річного Тараса Борща (фото)
Сьогодні, 6 квітня, Калуш прощається з 27-річним Тарасом Борщем — воїном, який пішов на фронт, щоб вчителі могли вчити дітей співати Гімн. Спогади про того, хто обрав захист країни замість юнацької безтурботності.
Про це інформує щоденна – онлайн газета Голос ІФ з посиланням на “Вікна”,
Військовослужбовець Тарас Борщ із Калуша раптово помер 4 квітня на 28 році життя.
Став на захист України з перших днів повномасштабної війни — 8 квітня 2022 року. Служив командиром відділення світлотехнічного забезпечення взводу радіотехнічного забезпечення роти зв’язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв’язку та радіотехнічного забезпечення військової частини.
Спогадом про випускника Калуського наукового ліцею імені Дмитра Бахматюка поділилася Наталія Анікіна:
“Я пам’ятаю тебе на уроці літератури. Ти з гітарою. Озвучуєш вірш М. Вороного.Усі співаєте. Веселі.Я пам’ятаю тебе у самоврядуванні. Чудовий друг. Надійний. Життєрадісний. Весельчак.Я пам’ятаю тебе на Святі випускників. Танець. Щасливий. Усміхнений. На порозі дорослого життя.Я пам’ятаю тебе в формі. Ти прийшов до рідної гімназії. Серйозний. Ні сліду від тієї юнацької безтурботності. Ти сказав, що пішов на війну, щоб ми могли й надалі учити дітей співати гімн і молитися на ранкових зустрічах. Сказав, що ми всі — вчителі — учили їх української мови, історії… То чи міг він стояти осторонь, коли країна потопала в крові?Тарасе, сьогодні не звучить уже твоя гітара…А я так плачу… Неможливо ні повірити, ні прийняти…Ти був веселим і життєрадісним, мужнім і сміливим, юним, як сама весна, що забрала тебе у всіх нас…”.
Спогад про воїна також написав у соцмережі аеророзвідник з Калуша Влад Німак:
“Нещодавно бачився з Тарасом Борщем.
Ми стояли на заправці Амік, вночі під комендантську і пили каву.
Він розказав мені про свою новонароджену дитину, про останні апдейти служби, дав мені шеврон і наклейки.
Я знову просив його розказати про легендарний стрєлковий бій з вагнерами під Бахмутом в 22 році.
Ми говорили про норд дівіжн, про 67 і 47 бригади, про проблеми армії, про Галичину, про Правий сектор, про УДА, про Сашу Буля, про Мілана та про те що війна вже по максимуму замахала і хочеться кайфувати від того що тобі 27 років, а не займатись цим усім.
Ми позгадували період безтурботного Калуша, період 46 кабінету та період максвел пабу.
Ми заностальгували за усім, особливо за культовими людьми Калуша які або виїхали, або померли, або на війні.
Ми дійшли згоди що наші рандомні зустрічі це щось дійсно спешл, бо минулого разу ми отак рандомно побачились під Оріховом.
“Бо Україна не така вже і велика, як може здаватися…і насправді всі всіх знають”
Позавчора Тарас відповів мені на сторіс про Калуш і записав голосове. А вчора Тараса не стало.
Для мене він Герой України і той приклад, завдяки якому лінія розмежування зараз не в Черкаській та Кіровоградській областях.
Дякую за службу. Дякую за спогади і за безтурботний Калуш. І за твою творчість. І за гімназію. І за Львів. І за все”.
