У Франківську відкрили стелу пам’яті загиблим нацгвардійцям і посмертно нагородили їх орденами “За мужність”(фото)

26 березня, з нагоди десятирічного ювілею створення Національної Гвардії України, в Івано-Франківську сім‘ям загиблих військовослужбовців вручили посмертні відзнаки “За мужність” III ступеня. Також захисникам відкрили пам’ятну стелу.

Про це інформує щоденна онлайн-газета Голос ІФ з посиланням на “Галку” з церемонії.

За словами командира 50-го полку НГУ імені Семена Височана Вадима Ліневського, ця стела увіковічить пам’ять 46 бійців, які ставили волю країни вище власного життя упродовж майже десяти років російської-української війни.

“Для України вони не пошкодували найдорожчого — свого життя. Ця жертва для того, щоб усі ми сьогодні жили в незалежній країні. Тому наш обов‘язок — пам‘ятати подвиг всіх цих воїнів. З великим болем і скорботою 50 полк завжди згадуватиме своїх героїв. “, — наголошує полковник Вадим Ліневський.

Він додав, що серед полеглих військових були хлопці віком від 19 до 58 років. Всіх їх він знав особисто.

“Я контактував із ними безпосередньо. 99,9% я знав, тобто кожного. Я тепер підписав наказ по частині, що кожен військовослужбовець, який проходитиме попри пам’ятну стелу, має віддавати військове вітання. Пам’ятати їх — це найменше, що можна зробити”, — каже Ліневський.

Під час урочистостей родинам загиблих нацгвардійців вручили ордени “За мужність” III ступеня (посмертно).

Мати 35-річного добровольця Андрія Месюка розповідає, що захисник провоював рік і два тижні. Загинув на Луганщині під Кремінною. У нього залишилася дружина і троє дітей. Найменша донечка народилася незадовго до загибелі батька:

“Назвали дівчинку Вікторією — на честь перемоги. Їй було три тижні. Мали бути хрестини, мали святкувати. Але так вийшло, що тільки священник охрестив і більше нічого не було”, — говорить Ганна Миколаївна.

Про те, що воює в гарячих точках Андрій Месюк сказав усім, окрім мами — не хотів, щоб вона за нього сильно хвилювалася:

“Він мені писав: “мамусю, все добре” або присилав смайлика. Знаєте, дуже вірив у перемогу. Він мені останнє що написав вже в лютому 2023 року: “Мамо, у нас такі всі вмотивовані. Ми пройшли навчання за стандартами НАТО, коли нам дадуть зброю, ми цієї весни й погонемо їх звідси”. А 7 березня він загинув. Пообіцяв приїхати у відпустку на Пасху. Я його так чекала… А на Паску було 40 днів”, — пригадує мати героя Ганна Миколаївна.