СБУ викрила українців, які передавали росіянам паролі блокпостів Харківщини

Війна з “фашизмом”, розв’язна росіянами в 21 столітті, дасть багато дослідницького матеріалу для клінічної психіатрії майбутнього.

Про це пише щоденна онлайн-газета Голос ІФ з посиланням на Українську правду.

Кремль веде “хрестовий похід” проти українських “нацистів”, знищуючи села, міста та мирних громадян. На знак протесту з РФ поїхали духовні єврейські лідери, такі як, наприклад, головний рабин Москви Гольдшмідт або ребе Воронезької області Носіков.

А головний рабин України Моше Асман залишився у Києві, щоб рятувати людей від “рятівників”.

1 березня, коли високоточні ракети прилетіли до Бабиного Яру, Моше Асман не витримав, записав емоційне відеозвернення. Із величезним сувоєм Тори в обіймах він ледве приховував обурення, місцями переходячи майже на крик:

“Я – батько 11 дітей, у мене 24 онуки. Я народився на Неві, у місті-герої Ленінграді. Мій батько 12-річним хлопчиком пройшов усю блокаду, розповідав про жахіття голоду та бомбардувань. Мої родичі загинули на фронтах Другої світової, багато хто нагороджений медалями. Мої дядьки та тітки в партизанських загонах Білорусі били фашистів”.

Реакція на злочини армії РФ, публічна підтримка ЗСУ та захисників “Азовсталі”, активна волонтерська робота не залишилися непоміченими в РФ. У сюжетах пропагандистів Моше Асмана разом із іншими євреями України виставляють то як “посіпаку нацистів”, який буцімто допомагає ховати зброю та боєприпаси у синагозі, то як жертву СБУ, яка виконує накази під дулами автоматів.

Ми зустрілися з головним рабином України за пів року після початку повномасштабного вторгнення Росії. В інтерв’ю УП він розповів про радянське минуле, катастрофічне майбутнє РФ і зірковий час України.

Далі – пряма мова.

Імперія брехні

“Славься Отечество наше свободное, братских народов союз вековой”

З гімну Російської Федерації

Я народився в Ленінграді, моя дружина – з Харкова.

У 80-х роках минулого століття у Харкові не було синагоги, лише молитовний будинок на розі Валер’янівської та Греківської. Там збиралися в основному люди похилого віку. Був там і мій майбутній тесть, колись великий інженер.

Пам’ятаю, як 1986-го мене намагалася заарештувати міліція на харківському вокзалі. Я приїхав на своє весілля з друзями, свідками. Всі вони були з великими бородами (посміхається).

Спершу за нами ходили по п’ятах, стежили, а потім сказали: “Відкрийте ваші валізи, у вас речі крадені!”.

Навіть у СРСР діяли закони, але люди їх не знали, жили безправними. Коли до людини підходив міліціонер, громадянин уже почувався винним, не знав, що робити. Проте я був дуже підкований. І коли вони хотіли провести обшук, попросив пред’явити ордер. Міліціонери знітилися.

Нас хотіли заарештувати нізащо, просто так. Просто тому, що ми мали “підозрілий” вигляд.

СРСР був імперією брехні. Гасла не відповідали дійсності. Я вважаю, що радянську владу створила купка бандитів: Ленін, Троцький, Сталін… Все, що вони говорили та обіцяли, було брехнею.

Вони нібито боролися за мир у всьому світі, а насправді проводили імперіалістичну політику, загрожували зброєю. Вони говорили про братні народи, дружбу, рівність, але в країні процвітала ксенофобія. Вони обіцяли фабрики робітникам, землю селянам, але перетворили людей на рабів, загнали у колгоспи, повернувши, по суті, кріпацтво.

Так було в усьому. Все було брехнею, з якою Україна зараз веде боротьбу. Ця брехня має кінець. Нині ми спостерігаємо метастази імперії. Скоро вона впаде, як картковий будиночок. Як Радянський Союз, який був набагато потужнішим за РФ.

Зірковий час

“Голем – штучна людина, глиняний велетень, який міг виконувати певні дії після “програмування” його каббалістичними заклинаннями. При збої “програми” трощив усе навколо”

Зі статті Вікіпедії “Голем”

Війна все розставить на свої місця.

Для України настав зірковий час. Шанс зробити справедливу країну без корупції, крадіїв та підкупних суддів. Причому робити це потрібно зараз, не очікуючи на закінчення битви.

Багато хто говорить про нечесних депутатів, політиків, міністрів, і це правильно. Але кожен має починати насамперед із себе. Коли робітниця кухні виносить без дозволу їжу – це теж крадіжка.

Коли прибиральниця забирає додому якісь хімікати, вона теж займається злодійством. Вона може сказати: “А що я там взяла? Скільки воно коштує?” Немає різниці, скільки, навіть якщо одну гривню. Сьогодні гривня, завтра сто, а потім двісті. А потім ця прибиральниця стане депутатом і відбиратиме мільйони, мільярди (сміється).

Багато людей, які мають усе, продовжують красти. Цю психологію треба викорінювати. Не можна нею заражати молодь.

Коли єврейський народ вийшов із Єгипту, сорок років ходив пустелею, щоб зникло покоління рабів. Потрібен був певний час. Зараз я вже бачу нове покоління людей в Україні, які розуміють, що гроші потрібно і можна заробляти чесно.

Ви запитали мене, чи можна порівняти Путіна з Големом…

Росія могла піти іншим шляхом: усвідомити злочини Сталіна й усієї цієї банди. На початку 90-х вони мали заборонити комуністичну партію, провести суд над злочинами комунізму. Леніна поховати. Стати навколішки. Змити з себе всю цю кров та очистити карму. Але вони цього не зробили.

Вони захотіли відновити СРСР. Почали говорити, що Сталін був добрим! Він убив мільйони ваших радянських людей. Гітлер – теж лиходій страшний, але він убивав чужих, а не своїх. А ці раби, коли їх розстрілювали, кричали: “Хай живе товариш Сталін!”. Це діагноз!

Вони справді хочуть повернення всього цього? Невже вони не розуміють, що постраждають? Цей крокодил, цей монстр з’їсть своїх же.

Голем, про якого ви згадали, перемелює спершу чужих, а потім своїх. У Росії сформувалася страшна система людожерства, у якій після зовнішніх ворогів почнуть шукати винних у країні. Ними виявляться спочатку міністри, потім буржуї, олігархи й, зрештою, сам народ.

Нелюди

“Зараз ми переживаємо те, що пережили євреї. Доводиться кудись їхати, шукати десь квартиру, ховатись від стрілянини, яку росіяни влаштували проти українців”

93-річний Олександр Слободяник, Праведник народів світу

Росія девальвувала перемогу в Другій світовій, зробила з неї інструмент пропаганди. Приватизувала перемогу над фашизмом, яка належить багатьом народам.

На місце переможців у Росії прийшли ті, хто створив на їхній пам’яті темну, вбивчу ідеологію.

Усі закордонні ЗМІ насамперед запитують мене про нацизм в Україні. Я вже втомився відповідати (сміється): росіянам потрібно денацифікувати себе насамперед. Кого ви прийшли денацифіковувати? Маріуполь, Харків? Вас про це не просили ані українці, ані росіяни, ані євреї.

Росіяни зробили дуже просту річ: роками спекулювали на темі фашизму, підтримували образ нелюдів, які вбивають, мучать, спалюють. З такими нелюдами можна робити будь-що: убити, танком переїхати. Будь-яка страта, навіть найвитонченіша, буде доречною, бо це – “фашист”, “есесівець”.

Вони роками вішали на українців ярлик “фашистів”, знелюднювали. І тепер російський солдат коїть в Україні злочини. Його переконали, що можна стерти всіх з лиця землі – жінок, дітей, тому що тут суцільні нелюди.

Росіяни досі не можуть “з’їсти”, що в Україні президент – єврей. Для них це як кістка в горлі. Все було наче до ладу, а тоді якось пішло не так.

Мій знайомий американський рабин надіслав сьогодні своє інтерв’ю з жінкою, яка потрапила до Ізраїлю з Ізюма. На її очах під бомбами загинули чоловік, син, мати. Вона розповіла, як кілька днів провела із загиблими, як вибиралася звідти. Як росіяни навіть не надали їй медичної допомоги.

Денацифікація? Ракети прилетіли в Бабин Яр. У Дробицькому Яру в Харкові поцілили просто в пам’ятник. У Маріуполі зруйновано дві синагоги. Постраждали єврейські цвинтарі в Білій Церкві, Глухові. Снаряд влучив у дах харківської єшиви (релігійний навчальний заклад – УП).

Ми маємо загиблих членів громади. У Бучі вбили журналіста Зореслава Замойського. Він був дуже тихим, і я навіть не знав, що він працює журналістом. Я його особисто ховав, на ньому були сліди насильницької смерті та кульові поранення.

Нещодавно помер 93-річний Праведник народів світу Олександр Слободяник із Херсонської області. Він рятував євреїв під час Другої світової, а тепер йому довелося тікати з родиною із російської окупації. Ми допомогли їм оселитися в Лубнах. Але там він помер, не витримав цієї війни.

Залізна завіса

“Пожертвувати собою – не те, що пожертвувати життям іншого. Між цими жертвами непереборна прірва”

Сьомий Любавицький ребе Менахем-Мендл Шнеєрсон

Євреї в Росії по-різному сприймають цю війну. Але це стосується не лише євреїв, а й усіх інших національностей.

Позавчора мені телефонував Авігдор Носіков, уже колишній рабин Воронезької області. Добра людина, ми з ним колись разом засідали в Європейському єврейському парламенті. Він не погодився з війною, все залишив і виїхав із Росії.

Є там люди, які все розуміють, які не згодні. Наприклад, колишній головний рабин Москви Пінхас Гольдшмідт просто поклав ключі та теж поїхав. Він вчинив гідно. Прожив там 30 років, мав свою громаду, становище в суспільстві, але він, я вважаю, прийняв правильне рішення.

Є ті, хто мовчить, боїться щось сказати, потрапити до в’язниці. А є реально зазомбовані. Мені дзвонив один давній товариш, нормальний хлопець, він був в Україні, сам усе бачив, але впевнений, що зазомбували мене.

У наших священних книгах так написано: не засуджуй іншого, доки не був на його місці. Але я можу засуджувати, тому що я був на цьому місці. Я був у СРСР, був на допитах КДБ. Я поїхав із “совка”, бо не був згоден із його брехнею та злом. І зараз я вчинив би так само, як Гольдшмідт – залишив би все.

Коли ти вільний, у тебе совість чиста.

Якщо євреї Росії мене почують, я б їм радив репатріюватися. Поки що звідти легше поїхати, ніж із СРСР, але поступово закривається залізна завіса.

В Росії люди зараз у більшій безпеці (хоча і це тимчасово), але у духовному розумінні вони – раби. Вони бояться і підтакують владі, яка чинить справжнє зло.

Боятися треба лише Всевишнього. Є така хасидська пісня: “Не боюся я нікого, крім Бога одного”.

1927 року шостого Любавицького ребе Іцхока заарештували комуністи, загрожували стратою. Коли один чекіст приставив йому дуло до скроні, ребі відповів: “Цим можна злякати того, хто має один світ і багато богів. У мене ж один Бог і два світи”.

Але щось пішло не так

“Нечесно валити все на Господа, іноді треба робити щось самому”

З фільму Джоела та Ітана Коенів “Серйозна людина”

Я бачу скорий прихід Машиаха (Месії – УП). Тут, в Україні, відбувається щось таке (велика пауза)…

Раніше в усіх новинах, у газетах, на телебаченні було: Ізраїль, Ізраїль, Ізраїль. Про нього говорили більше, ніж про Індію чи Китай, де мешкають мільярди людей (посміхається). Маленька держава раптом для всіх стала цікавою.

А шо там Ізраїль? Ой, щось там сталося з палестинським ув’язненим, хтось йому, умовно кажучи, не дав поїсти. І всі починають про це кричати, хоча тієї самої миті мільйони людей голодують десь у Руанді, і нікого це не цікавить.

Нині раптом Україна стала головною. Тепер про неї знає кожна дитина. Президенту Зеленському аплодують парламенти різних держав. Саме Україна потрапила до центру уваги світу.

У тому, що відбувається з Україною та навколо неї, є щось містичне.

Не треба пояснювати, що правда знаходиться саме тут. Якщо хтось цього не розуміє, то це клініка.

До 24 лютого усім було зрозуміло, що таке міць армії РФ: безліч танків, гармат, ракет, літаків, кораблів. А в Україні практично немає флоту, немає ядерної зброї, авіації майже не лишилося. І ось вона встояла перед таким монстром!

Я впевнений: у тому, що відбувається, є, по-перше, Божа допомога. Це очевидно. По-друге, це все заслуга українців. У писаннях говориться: тому, хто прийшов очиститись, допомагають згори.

Поки Україна не почала сама за себе боротися, Захід робив мало. Вони думали, Україна впаде. Хотіли надіслати літак Зеленському, щоб він втік – кожен судить по собі. Але раптом щось пішло не так…

Люди завжди мають свободу вибору. Якщо вони виявляють єдність, борються за добро, то Всевишній приєднується до них. Коли будували Вавилонську вежу, народ був єдиний, але був єдиний у поганій справі. Тому вежа й впала.

Українці захищають свою землю, країну, дружин, чоловіків, дітей та батьків. Роблять це самовіддано, жертвуючи життям.

Всевишній це бачить і допомагає Україні.

Євген Руденко, УП