Легенди Станиславова. Вологий бік кінематографу

Кримінал, Новини

Першим звуковим і найбільшим кінотеатром Станиславова був «Тон» (нині «Люм’єр»), який збудували у 1929 році.

Оскільки раніше не існувало телебачення, інтернету й комп’ютерних ігор, основними забавами мешканців були походи у театри та кіно.

Зрозуміло, що молодь зазвичай обирала кінотеатри, пише Голос.if.ua  з посиланням Репортер.

Тепер це звучить дивно, але у темній залі треба було дотримуватись певних заходів безпеки. За Польщі на сеанси регулярно ходила місцева шпана, яка гонорово називала себе батярами. Ці молодики полюбляли красти шапки у людей з сусідніх крісел. Найчастіше вони їх потім прос­то викидали, а якщо траплявся цінний екземпляр, то продавали на ринку.

Але найкрутішим батярським шиком було надзюрити в кишеню сусідові. Спеціально обирали тих, хто приходив з дівчиною. Для цього хулігани приносили з собою гумовий шланг або розрізану велосипедну камеру. У момент, коли екранні пристрасті сягали апогею, тихцем засовували один кінець шлангу в кишеню глядачеві попереду, а в іншій справляли малу потребу, після чого виходили з зали.

Навчені гірким досвідом, відвідувачі намагалися цьому протидіяти. Наприклад, коли хлопець запрошував дівчину до кіно, то купував квитки в останній ряд. Якщо це не вдавалось, кавалер не обій­мав свою супутницю та навіть не гладив її руку. Він сидів як струна, притиснувши шапку під пахвою й запхавши руки до кишень.

Автор: Іван Бондарев